Я завжди намагалася бути доброю подругою, яка підтримає і в горі, і радості. Проте нещодавно я зібрала всі свої сили та перестала спілкуватися з подругою, з якою дружила ще зі школи. Чоловік сказав, що так не можна чинити з друзями, а я нарешті змогла зітхнути з полегшенням.

Наша дружба з Катею почалася приблизно у дев’ятому класі і з того часу ми були майже нерозлучні. Однак останні кілька років мені стало з нею важко спілкуватися, адже в неї почалися постійні якісь проблеми. Весь час свариться з чоловіком та його мамою, вплутується в якісь сумнівні справи, на кшталт фінансових пірамід, у пошуках легких грошей, не може знайти постійну роботу, бо не вживається в жодному колективі.

У результаті наше спілкування почало зводитися до того, що я майже кожен день вислуховувала приблизно по дві години скарг. Яка вона нещасна, а довкола всі погані, що їй не пощастило з чоловіком, що діти її зовсім не слухаються тощо. Я завжди щиро переживала за неї, тож завжди уважно ставилася до її скарг. Завжди намагалася щось порадити слушне, поділитися особистим досвідом.

Але згодом мені стало зрозуміло, що подруга не слухає моїх порад і нічого не робить для вирішення своїх проблем. У мене склалося враження, що їй подобається бути жертвою і весь час скиглити. Тільки мені це не подобається.

Якоїсь миті я зрозуміла, що ця дружба стала для мене токсичною. Мені так набридло слухати постійний негатив від людини, яка не хоче і навіть не робить спроб щось змінити у своєму житті. Тим більше, що після таких розмов я відчуваю так, ніби з мене вичавили всі соки, як з лимона: настрій мій псується, я стаю похмурою та знесиленою. Я не можу нічого робити по дому. Складається відчуття, що Катя висмоктує з мене мої сили.

Я відразу не звернула увагу, що є зв’язок, але пізніше зрозуміла, що такий пригнічений стан у мене відбувається саме після скарг подруги. Тому я вирішила, що така дружба мені не потрібна. Хоча мені було дуже непросто, адже я людина делікатна і сумлінна.

Спочатку я шукала приводу, чому не можу з нею зустрітися, говорила, що чимось зайнята. Потім почала намагатися скорочувати наші розмови по телефону, говорила, що хтось прийшов чи готую вечерю. Так згодом наше спілкування припинилося зовсім. З одного боку, мені соромно, але з іншого, мені стало легше. І незабаром я перестала звинувачувати себе.