Зі Славіком ми познайомилися три роки тому. Півтора року з цього терміну ми одружені. Думаю, моя помилка в тому, що треба було спробувати з людиною пожити до того, як ми радісно побігли ставити штампи в наші паспорти.

Адже на стадії зустрічей у мене не було можливості дізнатися, як Славік поводиться у сварках. Ми й раніше, траплялося таке, що сварилися. Але тоді кожен із нас жив ще з батьками і, посварившись, ми просто давали час охолонути один одному.

Не писали, не дзвонили, а потім, коли відходили, мирилися. Але я й уявити не могла собі, що при спільному проживанні це виллється ось у таке!

Тепер, коли ми через щось сваримося, чоловік мовчить. Я навіть не знаю, як це передати читачам. Він мовчить скорботно та сумно. Виглядає так, ніби всі тяготи всесвіту обрушилися на його плечі.

Демонстративно мовчки сидить та мене ігнорує. Вивести його із цього стану просто нереально. Що я тільки не пробувала, все без толку. Одного разу, після сильної сварки, я розплакалася, і тільки тоді він ожив.

Але мене цей стан лякає. Адже я люблю цю людину! А він замість того, щоб якось вирішувати проблему, ніби відключається від реальності. Славік справді виглядає так, ніби він взагалі не тут, а десь далеко.

Плакала я вперше від безвиході та жалю. Чоловік трохи відійшов від свого анабіозу і почав заспокійливо гладити мене по голові.

Після цього я пробувала різні види поведінки, але нічого, крім сліз, не працює. Чоловік мене помічає лише тоді, коли я починаю плакати. Якось, коли ми сильно посварилися, то не розмовляли три дні!

Ходили на роботу, вечеряли нарізно і мовчки лягали спати. Я пробувала спокійно розмовляти з ним і кричати, і перевести все в безглуздий жарт. Нічого не працює! Окрім сліз. На третій день від розпачу я знову заплакала, і, диво, ми знову почали розмовляти.

А вчора, після чергового конфлікту (зачепити, як виявилося, чоловіка може будь-яка побутова дрібниця, я лише нагадала йому, що він міг би і помити за собою тарілку після вечері), чоловік не просто сумно замовк, як раніше, а скорботно ліг посеред кімнати на підлогу.

Я не знаю, чим це викликано, може, йому захотілося внести в наше життя щось нове або просто додати драматизму. Але ми винаймаємо однокімнатну квартиру! Виходить, що він половину нашого житла перегородив.

Вийшла я з кухні, подивилася на цей черговий мовчазний мітинг і до мене почало доходити, що так жити не можна. Адже ми за фактом жоден конфлікт за цей час так і не вирішили. Усі перемовчали!

Мною так довго маніпулювали, а я велася на все це! І така агресивність на мене напала, що я почала збирати свої речі. При цьому постійно доводилося переступати через чоловіка.

Я зібрала сумки, востаннє переступила через чоловіка і поїхала до батьків. І ось через півгодини, коли я в таксі вже майже під’їжджала до будинку своїх батьків, мені надходить повідомлення від чоловіка: «Ти куди?».

Так стало смішно. Що я аж у голос у таксі зареготала. То був перший раз, коли чоловік розморозився сам. А мені начхати вже. Не хочу його дива і далі на своїй шкурі переносити!