Моя свекруха – добра і безвідмовна, чим нахабно користується свекр і сім’я дівера, що живе з ними під одним дахом. На плечах Ніни Олександрівни повністю лежать господарство та виховання онуків.

З огляду на те, що вони живуть у приватному будинку, навантаження виходить колосальним. А домочадці Ніни Олександрівни палець об палець не вдарять. Вони ж, бідненькі, втомлюються від роботи та стояння у пробках. Хоча їхній будинок у межах міста, і шлях до роботи, я впевнена, багато часу не займає.

Ще й висловлюють невдоволення, якщо свекруха щось не встигає чи забуває зробити. Чоловік такого ставлення до матері не поділяє.

Під час кожного приїзду в гості він намагається всіляко розвантажити її, а заразом приструнити домочадців. Я також частину справ беру на себе. Не можу байдуже дивитися, як свекруха заганяє себе.

Однак коли ми їдемо, все повертається на свої кола. Свекр, брат чоловіка та його дружина знову сідають на шию Ніни Олександрівни, а вона, як завжди, не може їх скинути.

Як часто буває у таких випадках, у неї почало здавати здоров’я. Під час останнього візиту я помітила, що свекруха зблідла, змарніла і стала жменями пити пігулки. При цьому стверджувала, що з нею все гаразд, а ліки п’є для профілактики. Я розуміла, що Ніна Олександрівна, яка звикла засовувати себе на останній план, відверто лукавила.

Хіба абсолютно здорова людина прийматиме стільки медикаментів? На жаль, з першого разу мені не вдалося переконати свекруху, що їй час перевіритись у лікаря і більше відпочивати. Адже вона не може підвести рідних. І нічого, що вони сприймають Ніну Олександрівну як зручні розношені капці. Та гріш ціна таким рідним, які ні за що не ставлять тебе і твоє здоров’я!

Своїми переживаннями я поділилася із чоловіком. Не вистачало ще, щоб його мама раніше часу вирушила на той світ через якихось нахабних халявників. Вона ж золота людина. Завжди підтримає, подбає, але не нав’язливо, як багато свекрух. Жодних гидот і непроханих порад я від Ніни Олександрівни жодного разу не чула. Загалом відносини у нас практично ідеальні.

Тому я вирішила терміново рятувати свекруху. Запропонувала чоловікові забрати її до нас на якийсь час, щоб вона сходила на обстеження та перевела дух. Місця вистачить, бо живемо у дохкімнатній квартирі, а дітей у нас немає.

Чоловік мою ідею схвалив, і ми вже разом спробували вмовити його маму на переїзд. Вона знову намагалася чинити опір, особливо хвилювалася через домочадців, які будуть дуже незадоволені її відсутністю.

Проте чоловік був дуже наполегливий. Все-таки домашні справи ніколи не закінчуються, на відміну від здоров’я, і ​​він не вибачить собі, якщо з його мамою щось станеться.

Свекрусі нічого не залишалося, як погодитися. Тим більше, ми пообіцяли взяти на себе розмову з батьком, братом чоловіка та його дружиною, якщо вона сама не наважується.

Звістку про від’їзд свекрухи вони сприйняли досить агресивно, чого й слід було очікувати. Звичайно, виводять з-під носа безкоштовну хатню робітницю з функціями няні. Як тут не обуритися?

Але ми цю нахабну братію жорстко поставили на місце. Онуки – це відповідальність дівера та його дружини, а не бабусі, тому нехай возять їх до дитячого садка або наймають няню.Побутові справи можуть чудово розподілити між собою – не розваляться. Трьом дорослим лобам все ж таки легше тягнути господарство, ніж одній Ніні Олександрівні. Он до чого її довели.

Ці нахабники ще й усіляко заперечували проблеми зі здоров’ям у свекрухи. Стверджували, що вона прикидається через лінощі, а ми й повірили. Та хто б говорив про лінощі! Свекруха, навпаки, всіляко приховувала від них сумний стан, обслуговувала їх з останніх сил. Не можна бути настільки черствими!

Зрештою, ця нахабна братія здалася, і ми змогли забрати нашу Ніну Олександрівну. Спочатку вона звинувачувала себе у сварці з ріднею, переживала, як вони без неї обійдуться.

Ми змогли запевнити, що її вини немає, і хвилюватися за них не варто. Після нашого від’їзду ці люди жодного разу не зателефонували. На мою думку, це говорить багато про що.

Свекруха живе у нас лише два тижні, але вже розцвіла. До лікарів сходила. Обійшлося без серйозних діагнозів, але їй порадили уникати стресів. У цій справі ми їй активно допомагаємо.

Домашніми справами особливо не напрягаємо. Максимум, що зараз робить свекруха – пече свою фірмову випічку у вихідні, миє за собою посуд і підмітає. У неї з’явилося багато вільного часу, який вона може присвятити улюбленим заняттям – читання та в’язання. До того ж у неї з’явилися подружки серед сусідок. Життя налагоджується!

Шкодуємо, що раніше не додумалися вирвати Ніну Олександрівну з побутового paбства, куди її загнали. Нам здається, що свекрусі варто перебратися до нас назавжди, а не тимчасово, як планувалося спочатку.

Ми бачимо, що нове життя йде Ніні Олександрівні на користь. До того ж, ми один одному ніяк не заважаємо. Втім, чоловік розглядає варіант іпотеки, щоб його мама мала свій власний кут.

Залишилося тільки вмовити свекруху в жодному разі не повертатися додому. Сподіваюся, вона ухвалить правильне рішення. Хочеться, щоб такі світлі люди, як свекруха, жили якнайдовше, а з паразитами це неможливо.