Після народження дитини мені зовсім нестерпно стало спілкуватися зі своєю матір’ю. Мій син у неї – перший онук. Раніше я не бачила, як вона спілкується з немовлятами. А ось зараз, коли народився мій син, дуже хотілося б ніколи цього не бачити.

З моменту нашого весілля мама навколо нас хіба що хороводи не водила. Я тоді, наївна, думала, що бабуся дитину буде обожнювати, любити її і балувати. Але я навіть і припустити не могла, що це виллється у таку дивну форму.

Все почалося першого ж дня, коли мама побачила онука. Ще на виписці вона почала говорити щось на кшталт: «які мама з татом погані, на мороз тебе тягнуть!». Син народився наприкінці січня. Були дуже неприємні морози.

Того дня у нас все було підготовлено. І теплий конверт із натуральної овчини, і прогрітий автомобіль. Я тоді й не звернула уваги на цю безглузду фразу. Але це був лише початок.

Далі ми з чоловіком стали поганими у всьому! Мама була погана: бо не заколисує на ручках, не веде гуляти, не дає соску. Будь-який плач і примху дитини бабуся прагне припинити саме з цією фразою: «мама погана».

Я намагалася не надавати цьому значення. Але думаю, що кожна мати в перші місяці свого життя, особливо першої дитини, стикається з якимись труднощами. Ось виліз якийсь прищик, а як його лікувати? А як купати? А раптом йому холодно чи, навпаки, жарко?

Малюк ще не може нічого сказати. Він просто плаче. Ти трохи розгублена. Іноді просто втомилася і не знаєш, що робити. А тут замість слів підтримки чи слушної поради, тобі просто весь час товкмачать, що «мама погана».

Тато, до речі, у нас теж поганий. Він багато працює і мало грає з малюком, а отже, для бабусі – він поганий. Не відвіз до поліклініки, а мамі довелося йти самій – отже, теж поганий.

А з поліклінікою теж окрема ситуація. Там у поліклініці мама особливо погана. У перші місяці життя нашого сина мені важко було ходити до педіатра. Тим більше, узимку. А в нас обов’язково відвідування педіатра щомісяця.

І щомісяця обов’язково щеплення. Іноді, відповідно до календаря щеплень, може й два бути. Я, за своєю наївністю, просила маму ходити зі мною. Вона вже на пенсії з вислуги років та вільного часу в неї повно.

Та ніколи не відмовляла, але у своєму звичайному репертуарі справно псувала настрій. Мама погана, адже вона тягне тебе не зрозумій куди і навіщо. Потім мама погана – адже зараз тобі робитимуть боляче.

Я терпіла, скільки могла. Але це виявилося страшенно важко. Декретна відпустка і так, сама по собі, не цукор, а тут ще й це! Постійні нагадування, що ти погана.

А вона така вся правильна і вчить мого сина, що його мама погана! І, головне, вона ніби не помічає своїх слів. Вставляє їх через пропозицію, а сама пропускає повз вуха.

Я тисячу разів намагалася пояснити матері, що так говорити з дитиною не можна. Що, зрештою, і мені та чоловікові це просто неприємно. Вона робить круглі очі та каже, що «нічого такого не мала на увазі».

І так щоразу. А мене вже від цієї фрази трясе. Востаннє я не витримала і на матір накричала. У сина різалися зубки і я кілька днів уже до ладу не спала. І тут вона зі своєю фірмовою фразою – “мама погана”. Я просто розлютилася. Вигнала її і сказала, що більше не хочу нічого про неї чути.

Може, це й кардинальні заходи, але я за останній рік так утомилася. А від близької людини зовсім ніякої підтримки. Не знаю, що мені з цим усім робити.