Посварилася з матір’ю. Вважаю, що вона зрадила пам’ять про батька, коли продала нашу дачу
Навіть поділитися нема з ким, як мені до болю та крику прикро. Я вважаю, що мене зрадила рідна мати, але вона взагалі вдає, що не розуміє, що сталося.
У мами у власності перебуває дача. Мені зараз уже сорок сім років, і я на цій дачі відорала, як сумний віслюк, точно більше тридцяти років. У дитинстві це були справжній кошмар.
Дачу будував мій батько. Ділянку він колись отримав ще на підприємстві, на якому працював. І почав потихеньку зводити там будиночок. Але, щоб обробляти ділянку і збирати врожай, багато зручностей не треба. Тому перші роки були найменш комфортабельними.
Зі зручностей на ділянці була будочка з віконцем у вигляді серця і сарай для зберігання інструментів. Як я все це ненавиділа! Тоді в нас не було машини і, щоб дістатися цих плантацій з картоплею, треба було встати ще на світанку і трястися в переповненому автобусі, набитому такими ж пасажирами з сапками.
А потім ще від зупинки тупотіти хвилин двадцять. А довкола тиша, роса та ненависть до овочів. Але, згодом, прагнення батька до будівництва почало приносити свої плоди. Почала вимальовуватись справжня дача. Місце, де можна було посидіти на веранді, пити трав’яний чай та дивитися на захід сонця.
Коли я стала трохи старша, я всіма способами намагалася цієї дачної повинності уникнути. Вступила вчитися подалі і на літо влаштовувалась на підробітки. Здебільшого не через гроші, а через те, що точно знала: варто мені приїїати додому, як батьки одразу ж поцуплять мене на злощасну дачу.
Всю свою юність і молодість я твердо була впевнена, що ця дача – ну просто не моє. Ось хтось любить у землі колупатися, кущики підв’язувати, розсаду висаджувати. А для когось це – схоже на кару небесну.
Але так вийшло, що до моїх років сімейне життя у мене не склалося. Я двічі у розлученні. Діти вже досягли того віку, коли організують своє дозвілля, та й загалом, своє особисте життя самостійно. Старша донька вже й заміж виходити зібралася.
Ось років п’ять тому мене, на цю дачу, як магнітом потягло. Для батьків це теж виявилося дуже доречним. Адже вони не молодшають, а допомога – вона завжди стане в нагоді.
До того ж, і в мене машина є і в батька. Добиратися зараз стало набагато простіше. У садовому товаристві тепер чудові дороги. Дуже багато сусідів, люди далеко не бідні, побудували собі дуже непогані будиночки. У таких можна й цілий рік жити.
Я почала часто проводити свій вільний час на батьківській дачі. Вони вже пенсіонери і жили там все літо, а я набігами: або у відпустці, або у вихідні. І в землі копатися теж якось пристосувалася.
Поки щось робиш можна наодинці з собою побути, якісь думки обдумати. Поливати в спекотний день, так взагалі одне задоволення. Стала я від цієї дачної романтики отримувати справжнє задоволення. Та й чого приховувати, з батьками час проводити мені теж подобалося.
Спочатку дача була оформлена на батька. Але тата немає з нами вже три роки. Коли батько помер, мама вступила у спадок і на квартиру, в якій вони жили, і на дачу.
Після смерті батька я так і продовжила своє нове дачне хобі. Возила навесні маму туди із розсадою, а восени забирала з урожаєм. Сама, як і раніше, із задоволенням їй допомагала.
А нещодавно я лягла до лікарні. Роки теж вже солідні, знадобилася операція. Процедура була планова, і мама про неї знала. Там нічого страшного, але після операції треба було ще пробути у стаціонарі два тижні.
І ось, після виписки, я дізнаюсь від мами, що дачу вона продала. Ми на цю тему не розмовляли з нею жодного разу. Взагалі таке питання не порушувалося! Тобто, вона дочекалася закінчення дачного сезону, потім моєї операції, і все провернула за моєї відсутності.
Для мене це справжня зрада. Вона зробила це за моєю спиною. Дача для мене це шматок моєї пам’яті. Це те місце, яке нерозривно пов’язане з моїм батьком, результат його праць. А мама воліла все це викинути зі свого життя. Та ще й так некрасиво! На моє обурення вона лише махнула рукою та сказала, що їй дача не потрібна. Але чому вона не подумала про мене?
Ось уже кілька днів мені так боляче та погано. Не розумію, чому мати так вчинила? За що вона така зі мною?