Кажуть “не пощастило в картах, пощастить у коханні”. Мені з юних років не щастило ні там, ні там. Щоразу нове розчарування, зрада, розбите серце, образи й сльози. Не знаю, чому сама дозволяла так поводитися із собою, завжди клала когось на перше місце, тільки не себе. Та найгірше те, що щоразу я вірила ніби в перше, така була наївна…

Після чергового розриву, я не могла оговтатися близько двох років. Завжди щось мені нагадувало той гіркий досвід стосунків і я вже навіть не хотіла нікого до себе підпускати. Та й чоловіки зараз такі, що перше що їм потрібно від тебе – це твоє тіло. Тож я закрилася для всіх і просто намагалася приділяти увагу собі.

Минали місяці, а я досі була одна, та от тільки мені почало це подобатися. Я так полюбила самотність, що вже й не хотіла бачити когось біля себе, хто міг би зруйнувати цю ідилію.

Не можу сказати, що я перша красуня світу, але й не остання, тому прихильників мала вдосталь. Але після кількох місяців на самоті я усвідомила, що зацікавлена тільки в тому, аби знайти кохання і цього разу на все життя. Й коли я відчувала потребу в “пригодах” чи нових знайомствах, я проводила деякий час на сайтах знайомств. В мене досить неоднозначне відношення до такого виду знайомств, бо неодноразово чула різні історії, не зовсім адекватні, але водночас багато людей все ж знайшли там своїх дружин чи чоловіків. Тож я подумала: “Чому б ні? Мені нічого втрачати”. І зустріла там те, чого взагалі не чекала зустріти.

Все почалося звісно з фото. Глянула, сподобався, профіль був досить адекватним, тому я “свайпнула” в право. Як виявилося він теж зацікавився мною. Ми почали спілкуватися, спочатку було дещо важко, оскільки він іншої національності. Тож ми спілкувалися тільки англійською, яка на той час була в мене не на найкращому рівні… Розповім трохи про нього: красивий, розумний, інтелігентний чоловік. Він викликав у мене довіру з перших хвилин спілкування. Було таке враження, ніби ми й без слів один одного розуміємо. Така легкість, радість від його смс. В моєму серці знову з’явилася надія. Бо тут я не зустрічала таких чоловіків. Наше спілкування триває досить довго, більш ніж половина року, ми плануємо зустріч,  вже зовсім скоро маємо побачитися. Скажу вам чесно, деколи в мене з’являються такі думки, що аж самій страшно. Здається, ніби я вже готова вийти за нього, так він мені сподобався. Я йому вірю, але тільки боюся не обпектися знову, тому навіть не знаю що робити далі…Чи може бути, щоб дійсно все було так ідеально, чи тут є якийсь підступ?

Подруга взагалі вважає мене не зовсім нормальною, каже це не розумно.Може вона має рацію?