Познайомилася з хлопцем в інтернеті. Я його ще не бачила, але вже готова за нього вийти – це нормально?

Кажуть “не пощастило в картах, пощастить у коханні”. Мені з юних років не щастило ні там, ні там. Щоразу нове розчарування, зрада, розбите серце, образи й сльози. Не знаю, чому сама дозволяла так поводитися із собою, завжди клала когось на перше місце, тільки не себе. Та найгірше те, що щоразу я вірила ніби в перше, така була наївна…

Після чергового розриву, я не могла оговтатися близько двох років. Завжди щось мені нагадувало той гіркий досвід стосунків і я вже навіть не хотіла нікого до себе підпускати. Та й чоловіки зараз такі, що перше що їм потрібно від тебе – це твоє тіло. Тож я закрилася для всіх і просто намагалася приділяти увагу собі.

Минали місяці, а я досі була одна, та от тільки мені почало це подобатися. Я так полюбила самотність, що вже й не хотіла бачити когось біля себе, хто міг би зруйнувати цю ідилію.

Не можу сказати, що я перша красуня світу, але й не остання, тому прихильників мала вдосталь. Але після кількох місяців на самоті я усвідомила, що зацікавлена тільки в тому, аби знайти кохання і цього разу на все життя. Й коли я відчувала потребу в “пригодах” чи нових знайомствах, я проводила деякий час на сайтах знайомств. В мене досить неоднозначне відношення до такого виду знайомств, бо неодноразово чула різні історії, не зовсім адекватні, але водночас багато людей все ж знайшли там своїх дружин чи чоловіків. Тож я подумала: “Чому б ні? Мені нічого втрачати”. І зустріла там те, чого взагалі не чекала зустріти.

Все почалося звісно з фото. Глянула, сподобався, профіль був досить адекватним, тому я “свайпнула” в право. Як виявилося він теж зацікавився мною. Ми почали спілкуватися, спочатку було дещо важко, оскільки він іншої національності. Тож ми спілкувалися тільки англійською, яка на той час була в мене не на найкращому рівні… Розповім трохи про нього: красивий, розумний, інтелігентний чоловік. Він викликав у мене довіру з перших хвилин спілкування. Було таке враження, ніби ми й без слів один одного розуміємо. Така легкість, радість від його смс. В моєму серці знову з’явилася надія. Бо тут я не зустрічала таких чоловіків. Наше спілкування триває досить довго, більш ніж половина року, ми плануємо зустріч,  вже зовсім скоро маємо побачитися. Скажу вам чесно, деколи в мене з’являються такі думки, що аж самій страшно. Здається, ніби я вже готова вийти за нього, так він мені сподобався. Я йому вірю, але тільки боюся не обпектися знову, тому навіть не знаю що робити далі…Чи може бути, щоб дійсно все було так ідеально, чи тут є якийсь підступ?

Подруга взагалі вважає мене не зовсім нормальною, каже це не розумно.Може вона має рацію?

Previous Article
Next Article

Плюсуйся на Мандри!

Якщо Вам подобаються наші новини, будь ласка натисніть на кнопку!