З дівчатами мені не щастило відколи себе пам’ятаю. Та от, одного осіннього дня познайомився з дуже красивою дівчиною, вирішили зустрілися ввечері. На цей раз думаю, ну все, зараз точно вийде. Лечу на зустріч, мов на крилах. Пішли ми в кіно, кави випили, прогулялися, поговорили. Й все наче непогано, бачу, вона мило мені посміхається, очей не зводить. Але до поцілунку справа так і не дійшла. Тільки в щічку, на прощання.

Ну, думаю, може наступна зустріч буде вже теплішою. Та я був молодим, і ще не знав тоді про чарівне слово на “Ф”, тобто “Френдзона”. Думав, що вона просто сором’язлива, запросив ще раз зустрітися, та все йшло якось дуже напружено, і я вже по невербальних признаках почав розуміти, що “не світить”. Пройшов якийсь час, я забув, а вона подзвонила. Тихим голосом кличе гуляти.

Вирішили пройтися вечірнім містом, насолодитися красою. Поки йшли, вона розповіла про те, як нещодавно розійшлася зі своїм колишнім і як їй погано. Дійшли ми до площі, де грали вуличні музиканти, навколо яких зібрався великий натовп слухачів. Вона подивилася в глиб натовпу й задумливо запитала, “Чому ж я не можу знайти просто нормального хлопця?…”

Чесно кажучи, я аж здивувався і подивися прямо на неї таким здивованим поглядом, ніби НЛО побачив. А вона все вдивлялася в натовп з таким мрійливим виразом обличчя, ніби й не бачить мене прямо перед собою. На прощання поцілувала мене у щічку.

Пройшов час, деколи ми ще переписувалися в мережі, але не часто. Я вже розумів, що ця “рибка” моєю не буде. В якийсь момент вона написала й запропонувала знову погуляти. Я вже й не знав, що відповісти, але відпочити було якось не красиво, тому погодився. Пішли в теж місце. Дорогою до площі я дізнався, що вона залишилася без роботи, в неї накопичилися борги, кредити, і що якщо вона не погасить заборгованості, то буде велика біда. І єдиним виходом на її думку – це знайти когось, хто взяв би кредит на себе, погасив заборгованість, а вона вже б потрохи віддавала гроші.

– Але де ж знайти таку людину, – задумливо сказала вона.Й дивилася цього разу прямо на мене, не відводячи погляду. А я що? Я просто дивився на натовп біля музикантів, й мрійливо відповів, “не де ж вона, та людина…?”.

На прощання я її поцілував, у щічку. Більше ми й не бачилися. Але сподіваюся вона знайшла, кого шукала й вирішила свої проблеми.