Чула багато історій від подруг, як колишні не давали їм спокою після розлучення. Однак сама з подібним не стикалася. Я зі своїми хлопцями завжди розлучалася цивілізовано і потім ніхто нікого не дошкуляв.

З Дімою, моїм останнім хлопцем, розлучення також пройшло в рамках пристойності. Не приховую, мені тоді хотілося рвати і метати, голосно кричати від образи, бо він даремно витратив мій час.

Ми з Дімою зустрічалися рік. Я хотіла серйозних стосунків, які б призвели до шлюбу, народження дітей, і час від часу акуратно повідомляла йому про свої плани. Вважаю, що важливі речі треба промовляти вголос, щоб, якщо цілі не співпали, одразу розійтися.

Діма начебто зі мною погоджувався, що нам треба створити сім’ю, але казав, що спочатку йому треба заробити більше грошей. Минав час, а далі розмов справа не йшла.

І нещодавно я вже поставила питання рубом: або подаємо заяву до РАЦСу, або розходимося. Зрештою, мені вже майже тридцять, і я хотіла б народити дитину до тридцяти п’яти, поки маю здоров’я та сили на це. А вставання на ноги може затягтися до пенсії. До того ж, у нас обох є житло: одну квартиру можна було б здавати, в іншій жити. То чого тягнути кота за хвіст?

Діма зізнався, що ні шлюб, ні діти йому не потрібні, адже це величезна відповідальність і напруження! Не передати, наскільки мені було боляче в той момент, адже Діма нахабно водив мене за носа весь цей час. Але я вирішила зберегти обличчя, ми один одному побажали удачі та розійшлися.

Вдома я дала волю емоціям, проплакалася, порвала листівку, яку він подарував мені на 14 лютого. Якоїсь миті мені потрапили на очі заварювальний чайник і чашка зі блюдцем – подарунки Діми на мій день народження.

Моїм першим бажанням було розбити ці подарунки, але я подумала, що гарному посуду нема чого пропадати. Так у мене народилася ідея продати цей маленький сервіз. Зайва копієчка ніколи не завадить. Та й нагадувань про колишнє хотілося позбутися, щоб швидше про нього забути. Я розмістила оголошення на одному сайті, і за кілька днів знайшовся покупець.

Ми зустрілися, я віддала сервіз, отримала гроші і пішла назад додому. У цей момент пролунав дзвінок від Діми. Я здивувалася, що йому від мене треба, ми ж усе обговорили, але слухавку взяла. Думала, він дзвонив про якісь забуті в мене речі

Але колишній телефонував зовсім з іншого приводу. За дивним збігом він тоді підшукував якийсь посуд для себе, оскільки в нього щось там розбилося, і натрапив на моє оголошення. Адже я не встигла його видалити.

Багато нового про себе я почула від Діми. Виявилося, що я непорядна і цинічна, коли так вчинила з подарунком, а мала зберегти його як приємний спогад про наші стосунки.

“Не чекав від тебе такого скотства! Я ж цей подарунок вибирав з душею, а ти взяла і так цинічно його позбулася. Ні б зберегти його на згадку про нашу любов!” – прокричав мені колишній у слухавку.

Щодо подарунка з душею Діма явно загнув. Я не великий фанат посуду, тим більше, у мене все є. Так що подарував він цей сервіз тільки тому, що нічого іншого на думку не спало. Але я тоді не почала нічого говорити. Збиралася знайти подарунку якесь застосування, використовувати на роботі, наприклад.

Продавати подарунки і справді трохи цинічно. Однак мені було важливіше позбутися тужливих думок, які навів цей презент. А колишній, мабуть, хотів, щоб я мучилася, коли так наполягав на збереженні його сервізу.

Коли я пояснила, що мені ні до чого спогади про дарма витрачений час, Діма впав у ще більшу істерику. Кричав, що це був гарний час, і все пішло навперейми тільки з моєї вини.

Якби я не вимагала неможливого, ми як і раніше були б разом. До того ж, у нього ще залишилися до мене почуття. А я не просто розлучилася з ним, чим і так завдала чималого болю, але ще й додатково натиснула на хвору мозоль своїм вчинком.

А як Діма хотів? Я що, мала поступитися своїми мріями через його егоїзм? Між іншим, у мене почуття теж ще не охолонули, але я Дімі не виношу мозок із цього приводу, а позбавляюся їх усіма можливими шляхами. І начхати, що він про це думає.

Якби Діма справді любив мене, він би давно зробив мені пропозицію. А він усе вішав локшину на вуха, що треба почекати. Діма міг би від початку попередити, що йому не треба нічого серйозного. У мене тоді було б більше часу на пошуки своєї людини. Він відповів, що не знав, наскільки це важливо.