Остап вийшов на ґанок свого заміського будинку, позіхнув, озирнувся і помітив у саду сусідньої ділянки Лесю.

— Доброго ранку, сусідко, — крикнув Остап.

«П’ять років уже розлучилася, — думав він, — а все одна. Отже, що? Нема в неї нікого. І тому? Чому б і не я? Дім у неї, звичайно, старий. Під знесення. А ось ділянка! Двадцять соток! Вдвічі більша за мою. А я б усі ці її кущі та дерева зрубав, будинок зніс, а на цьому місці скотарню влаштував би, зі свинями та качками. На крайній край, готель би відкрив.

А вона б у мене або свинаркою-пташницею, або керуючим готелем стала б. Чим погано? Все одно нічого не робить. У відпустці, та у вихідні тільки й буває тут. Та й те, більше дурницями мається у своєму плодово-квітково-ягідному господарстві. А земля простоює. А могла б приносити гроші. Тьху. Очі б мої не дивилися. А з неї знатна б свинарка вийшла! А? Або адміністратор готелю!»

— Добрий, добрий, Остап Сергійович, — відповіла Леся і продовжила займатися своїми справами.

Остап невдоволено промимрив щось собі під ніс, позіхнув, швидко прикрив відкритий рот, скривився, спустився з ґанку і підійшов до паркану, який відділяв його ділянку, від ділянки Лесі.

— Леся Іванівні, — сказав Остап.

— Слухаю вас, Остап Сергійович.

– Я вас кохаю.

«Не інакше, як перебрав учора, — подумала Леся, — і досі прийти до себе не може».

— Я вас теж люблю, Остап Сергійович.

— А я вас не в тому сенсі люблю, Леся Іванівна.

— Так і я також не в тому.

Остап Сергійович замислився, намагаючись зрозуміти щойно почуте. Але так нічого і не зрозумівши, продовжив.

— А виходьте за мене заміж, Леся Іванівна, — ніби між іншим сказав він.

— Та я б з радістю, Остап Сергійович, — весело відповіла Леся, не підозрюючи, чим її жартівлива відповідь в кінцевому рахунку обернеться. — Але ж Ви одружені.

«Точно, – подумав Остап. – Одружений. Як же це я забув? Хоч і не живу з дружиною вже років зо три, а… Одружений, щоб їй пусто було».

— То я розлучуся, — впевнено сказав Остап.

— Ну коли розлучитесь, тоді й пропонуйте, — відповіла Леся.

На цьому розмова була закінчена і Леся забула про неї і, мабуть, ніколи б і не згадала. А минув якийсь час, і вона стала помічати, що всі її найближчі родичі стали якось дуже сильно турбуватися про її особисте життя.

І сестри, і навіть дорослі сини мало не щодня по черзі стали їй нагадувати: що вона ще молода, що попереду у неї довге цікаве життя, і вона запросто може ще раз вийти заміж.
Невістки й ті не мовчали. І при кожній нагоді висловлювалися з цього приводу.

І всі ці родичі у вихідні спеціально для цього дружно приїжджали до Лесі у гості. Мовляв, скучили. А насправді, щоб умовити її вийти заміж. За Остапа!

Ось і сьогодні, з нагоди вихідного дня, всі знову зібралися у Лесі, у її міській квартирі, щоб поговорити на цю тему.

— З чоловіком своїм ти вже років п’ять, як у розлученні, — говорили по черзі. – А ти все одна і одна. Куди ж це годиться? Це неправильно!

— Що ж тут неправильного? — дивувалася Леся.

– Не по-людськи, – стояли на своєму родичі. – Заміж тобі треба знову.

– Заміж?

– Звичайно!

— Та мені й одного разу вистачило. Досі очухатися не можу. Як згадаю, так здригнуся. А ви знову на мене цей хомут повісити хочете. З якого переляку мені знову в це болото лізти?

– Болото?! — дивувалися сини. — Ну, ти теж скажеш, мамо.

— Звісно, ​​болото. А що ще?

— Сімейне щастя, ось що, — серйозно переконували свекруху невістки. — А ви кажете «болото». Хіба ж так можна?

— Годі мені цього сімейного щастя. Досить, наїлася. На все життя. Я тільки двох синів одружила. Живу як королева. Сама собі господиня. А ви?

— А ми тобі тільки добра бажаємо, — кричали родичі.

— Якби трапилося, то має бути хтось поруч, — кричали сини.

– А ти одна, – говорили сестри.

— У трикімнатній квартирі, — нагадували невістки. – Поряд нікого. Склянку води подати нікому. А ось буде у вас дбайливий чоловік, він не тільки склянку води подасть, а ще багато чого зробить корисного.

– Що він зробить?

— Та що хочете, він вам зробить, — відповіли невістки. — Цвях у стіну, наприклад, а мужика в хаті немає. Що робитимете?

— Та нічого він не робитиме,— впевнено відповіла Леся,— що я не знаю мужиків, чи що. Якби зі мною щось сталося, він і не помітить.

— Помітить, — хором наполягали на своєму родичі. – Зробить.

— Нехай навіть і так, — погоджується Леся, втомившись від усієї цієї балаканини. — Але посудіть самі, заради склянки води та цвяха у стіні мені волю свою втрачати? Ні. Ви як хочете, а знову заміж я не піду. І не вмовляйте!

— Сама від свого щастя тікаєш, — безладним хором обурювалися родичі. — Потім схопишся, та пізно буде. Адже пропустиш мужика. Лікті кусати станеш.

Сказане здалося Лесі цікавим.

— Ви зараз про кого кажете? — спитала вона. — Ви когось конкретно маєте на увазі?

— Про Остапа Сергійовича, звісно! – дружно кричали у відповідь родичі. – Про кого ще. Сусід твій по дачі. Він уже давно тебе закоханий. А ти не помічаєш.

Ось тут Лесія і згадала давню розмову з сусідом на дачі.

— По-перше, Остап Сергійович одружений, — відповіла вона.

— Так уже розлучений, — радісно повідомили родичі. — Вже документи про розлучення отримано. Вільний як вітер. Може дмухати, куди захоче. Виходь за нього заміж, га?

— Справді, мамо.

— Ну, Леся Іванівна, — мало не плакали невістки.

— Повір, так буде найкраще для всіх нас, — запевняли сестри.

«Ось це насіли, — думала Леся. — І так, наче від цього їхнє життя залежить».

— А по-друге, мені він не подобається, — сказала вона.

— Та як він може не подобається, — дивувалися родичі. – Багатий, гарний, не старий. 50 років всього-на-всього! А головне, подобаєшся ти йому, дуже подобаєшся. Адже він тому і з дружиною своєю розлучився.

— Та гаразд. Можна подумати, через мене він розлучився.

— А через кого, — впевнено заявили сестри. — Через тебе, звісно. Любить сильно. Хіба не помічала, як він дивиться на тебе.

— Де я помічати мала?

– Як де? На дачі, звісно. Де ж ще. Адже він тільки заради тебе туди і їздив.

– Заради мене?

— А що йому ще там робити? Сама посуди.

Леся зрозуміти не могла, чому вся рідня хоче видати її за Остапа. А все виявляється дуже просто. Остап поговорив з кожним із родичів окремо і кожному навішав локшини на вуха, що любить Лесю, жити без неї не може. До того ж пообіцяв кожному велику винагороду, якщо вмовлять Лесю стати його дружиною.

«Все окупиться, — думав Остап. — Ділянка її великих грошей вартує. А коли Леся стане дружиною моєю, вона все мені відпрацює».

Родичів можна зрозуміти. Вони хоч і діяли з корисливих спонукань, але не знали, що Остап вирішив перетворити Лесю або на свинарку, або на адміністратора готелю. От і старалися. А сини з своїми дружинами ще й на квартиру її роти роззявили. Тому що Остап їм це обіцяв.

— Якщо ваша мама стане моєю дружиною, — сказав він, — я мало того, що грошей дам кожному, то зроблю все можливе, щоб квартира її вам відійшла.

А квартира трикімнатна. В центрі міста. Ось сини з дружинами й намагаються. Вони мамину квартиру вже в мріях поділили, а гроші витратили. Вірять, що Остап Сергійович їх не обдурить.

Довго умовляли родичі Лесю. І, нарешті, умовили.

– Гаразд! – сказала Лемя. – Так і бути. Якщо ви хочете, щоб я вийшла заміж, якщо думаєте, що без цього мені щастя не бачити.

— Хочемо, дуже хочемо, — в один голос закричала вся рідня.

А радісніше за всіх і найголосніше кричали невістки. Адже вони вже знайшли покупця на квартиру свекрухи.

— А ви вмовляєте мене знову вийти заміж заради мого щастя? — спитала Леся у родичів. — Може, якийсь умисел є у вас?

– Точно, – кричали у відповідь родичі. — Тільки заради щастя твого. І жодного іншого наміру немає.

– Добре. Вийду заміж на Остапа. Адже все одно не відв’яжитеся.

— Звичайно, не відв’яжемося, — рішуче заявила вся рідня. — Бо добра тобі бажаємо.

— Ну, я так і зрозуміла.

Але родичі вирішили перевірити, чи правильно вони зрозуміли Лесю. На всякий випадок. За того чи вона заміж зібралася?

— А заміж за Остапа Сергійовича вийдеш? Ми правильно розуміємо?

– Правильно розумієте. А у вас що ще й інші наречені є?

– Ні. Звідки. Що ти. Тільки він один і є. Остап Сергійович.

— Тоді чого питаєте. За нього і вийду. Любити я його не люблю, але згодом, може, й звикну.

– Звикнеш, не сумнівайся, – сказали родичі. — Люди і до такого звикають. І нічого. Живуть якось.

Умовивши Лесю, родичі поїхали до Остапа.Повідомили йому радісну новину. Чекають на винагороду. Остап зателефонував до Лесі, щоб перевірити. Чи все точно? Все так і виявилось, як сказали родичі. Згодна Леся заміж виходити. Хоч завтра.

— Так, як щодо винагороди, Остап Сергійович? – цікавляться родичі. — Говорили, що якщо вмовимо, то ви нас віддячите.

Остап похмуро оглянув своїх майбутніх родичів.

– Озолочу! – твердо промовив він. – Після весілля.

Наступного дня Леся та Остап подали документи. Призначили день весілля. Чекати на два місяці. Родичі, звісно, ​​дуже хвилювалися. Переживали, що Леся за цей час передумає виходити заміж. І тоді прощай винагорода. Але Леся не передумала. І весілля відбулося вчасно.

Ось тільки родичі на цьому весіллі були дуже сумні. Винагороди свого вони не отримали. І не тому, що Остап Сергійович їх обдурив. Ні. Остап Сергійович, може, й заплатив би. Хто його знає. Та Леся вийшла заміж не за нього, а за Василя Петровича, з яким зустрічалася вже чотири роки. І про якого родичі нічого не знали.

Він уже давно її заміж кликав. Але Леся не поспішала. Свободу свою берегла. А коли рідня на неї насіла, вона зрозуміла це як знак згори. І вийшла за Василя Петровича заміж.

— А то й справді,— говорила вона,— треба буде цвях забити, а мужика в хаті нема. Знову ж таки, склянку води подати тепер є кому.

Чому обіцяла родичам за Остапа вийти? Зрозуміла, що діють вони на його научення. Надто вже хотіли її ощасливити. Особливо невістки. Це Лесі одразу здалося підозрілим.

«Ну, а що Остапа обдурила,— думала Леся,— то він сам винен. За кого він мене сприймає, якщо всерйоз таке мені пропонує. Ще сподівається на щось! Такого й обдурити не гріх.

Загалом берегла свою свободу Леся Іванівна і не вберегла. І як не крути, а з усього виходить, що все завдяки родичам. Умовили.

А родичі тепер кричать, лаються один з одним. З’ясовують, кому першому на думку прийшла заміж Лесю видати? Бо як добре жили. А зараз? Коли щось трапиться, все чоловікові відійде? Так, чи що. І в гості вже не приїдеш будь-коли.

А тут ще й родичі Василя з’явилися. Вони, виявляється, теж не гадали, що їхній батько, брат і тесть таку свиню їм підкине. У них для нього теж була готова наречена. Раісою звуть. І також сусідка по дачі. І вони теж йому добра хотіли. Не безкорисливо, звичайно. Але ж хотіли. І ось на тобі. Теж пролетіли.

А що найцікавіше, що й вони, виходить, умовили Василя від свободи відмовитися на користь одруження.

А коли родичі Лесі та Василя ближче познайомилися один з одним, вони вирішили познайомити Остапа з Раісою. Не безкоштовно, звісно. Але то вже інша історія.