У нас із Машею, сестрою, різні тати. Я народилася у другому маминому шлюбі, коли сестрі вже було років п’ять. Все життя мама і сестра вважали, що мій тато якось негативно ставиться до Маші, на кшталт, він до неї прискіпується, ущемляє у всьому і любить тільки мене, свою кровну дочку.

Я ніколи такого не помічала. Так само від тата на горіхи діставалося і мені, подарунки нам дарували однакову ціну. Не було такого, що мені подарували дорогу ляльку, а сестрі шкарпетки. Але мама з сестрою були іншої думки. Маша все життя у нас бідолаха, адже її тато розчинився на просторах нашої великої батьківщини.

Ми з сестрою не дружили, чомусь так склалося з самого дитинства. У міру дорослішання ця нелюбов одна до одної тільки посилювалася. Коли сестра поїхала вступати в інше місто, я була щаслива, що нарешті не доведеться ділити з нею кімнату. Та з того моменту ми толком і не бачилися більше.

Тата не стало, коли я закінчувала університет. Тоді було вирішено продати нашу троячку, мамі купити однушку, а гроші, що залишилися, поділити між мною і сестрою. Так ми зробили. Я поклала свої гроші на терміновий внесок, що з ними зробила сестра, я не знаю.

Нині мені тридцять два роки. У мене є своя квартира, яка періодично здавалася, робота, дитина та чоловік. У чоловіка троячка, в якій ми й живемо, у мене двушка, яку я брала в іпотеку ще до весілля. Ось через мою квартиру й пішла вся заводка.

Зазвичай ми мою квартиру здавали. Ну а що вона просто стоятиме і витягуватиме зайві гроші? А так якась, а все-таки копієчка. Ми з чоловіком нормально заробляємо, але гроші зайвими не бувають, бо ми намагаємось ще й батькам допомагати. Здебільшого моїй мамі, бо у чоловіка є ще брат та сестра, які батькам допомагають. Моя сестра з мами тільки тягне гроші.

Маша теж побувала двічі в шлюбі, нажила двох дітей, але жоден із обранців їй аліменти не платить, а пристави все ніяк не можуть їх знайти та закликати до порядку. Тож сестра постійно “стріляє” у мами гроші. То їй за квартиру нема чим господині платити, то дітям потрібен одяг, то ще щось.

Я спочатку лаялася на маму, що я допомагаю їй, а вона тягне гроші сестрі, яка замість того, щоб іти працювати, ходить по приставах, пише заяви до судів та вибиває якісь копійчанні виплати. Але потім зрозуміла, що мама останнє з себе зніме, але допоможе дочці та онукам. Нехай, гадаю, робить уже, що хоче. Моє сумління буде спокійним, принаймні – за квартиру у мами заплачено, ліки є, одяг є.

Сама я із сестрою як не спілкувалася, так і не збиралася. Але близько року тому вийшло, що у мене з квартири з’їхали мешканці, нових я поки що не знайшла, про що мамі й розповіла. Вона в мене кліщем вчепилася – пусти пожити сестру з дітьми за комуналку та й годі.

– Та їй же так тяжко! Оренда з’їдає стільки грошей, а так вона комунальні платитиме, хоч зможе підзбирати і на ноги встати, – умовляла мене мама. Я зрештою погодилася.

Питаннями заселення та спілкування із сестрою займалася мама, я не хотіла в це встрявати. Ми з Машею за п’ять хвилин розмови можемо почати собачитись, воно мені треба? Я віддала ключі, змалювала умови і отримала від мами запевнення, що вона вже простежить, щоб усе було добре.

Майже рік мама розповідала мені, що все гаразд, сестра платить комуналку, живуть-живуть, все здорово. Так би воно й надалі тривало, якби мені не зателефонувала сусідка з тієї квартири і не сказала, що ми її заливаємо. До мами я не додзвонилася, до сестри теж рвонула зі своїми ключами туди.

Я спочатку не звернула увагу, що відбувається у квартирі, там прорвало трубу, треба було терміново вирішувати це питання. Але потім, коли воду вже перекрили, я озирнулась. Який там був жах! Шпалери розмальовані, на лінолеумі порізи, наче там по залі на ковзанах каталися, у туалеті плитка на підлозі розбита, про стан меблів я вже мовчу.

Мені потрібно було терміново повернутись на роботу, тому я написала мамі повідомлення, щоб увечері вона з сестрою була вдома, у мене до них розмова. Але через переживання мені надвечір зовсім погано стало і я вже нікуди не поїхала, ледве дісталася додому.

А наступного дня надвечір сестри в квартиру вже не було, як і її речей. Розгром та бардак були, а сестри не було. Зовсім кисло стало, коли я побачила квитки за комуналку. Там був борг з шаленою сумою!

Мамі я висловила все, що думаю з приводу сестри, та й сама мама гарна – обіцяла ж наглядати.

– Та нічого особливо страшного не сталося. У квартирі жили діти, це нормально, що вони трохи десь нашаліли, – намагалася захищатись мама. – А борг накопичився, бо Маша мала складні часи. От якби ти спілкувалася з сестрою, ти знала б, як їй важко живеться, але ж тобі начхати.

Справді, це ж я винна, як я сама до цього не здогадалася? Пустила пожити у квартиру за оплату комуналки, хоча, мабуть, мала ще й доплачувати їй за це.