Моя сестра Аліса старша за мене на вісім років. Ми з нею найкращими подругами ніколи не були, але завжди жили з усвідомленням, що сестри, рідні один одному люди. Ділити нам не було чого, тому й стосунки з сестрою були рівні

Потаємним ми одна з одною не ділилися, тому що в дитинстві різниця у вісім років дуже помітна. Мої проблеми сестрі були кумедні, а мені її незрозумілі.

Загалом стосунки у нас були рівні. Треба допомогти – виручали, але постійно в гості один до одного не бігали і не пліткували.

Два роки тому ми із чоловіком готувалися брати іпотеку. Деяка сума у ​​нас була, думали, підзбирати ще рік і можна оформляти квартиру. Але життя внесло свої корективи. Я завагітніла.

Ми з чоловіком боялися, що якщо не візьмемо квартиру до декрету, то поступово на всі потреби просто розтягнемо все, що вже було накопичено. Класти у банк під відсотки страшно, раптом завтра банк лусне.

Тоді ми вирішили, що простіше взяти квартиру. Ми хотіли спочатку збирати на двійку, але платіж на зарплату чоловіка ми б не потягнули. Тоді вирішили взяти однушку, щоб уже за своє житло платити, а там поступово думатимемо про розширення.

Але на перший внесок нам все одно не вистачало. Тоді двісті тисяч я попросила в борг у сестри. Відразу сказала, що віддати його ми зможемо, коли я вийду на роботу з декрету. Ми з чоловіком одразу візьмемо кредит та гроші їй повернемо. Відразу взяти кредит ми не могли, не вистачило б коштів на його погашення.

Сестра порадилася з чоловіком і погодилася. Ми оформили розписку, як належить нам видали гроші і ми з чоловіком змогли взяти іпотеку якраз до народження малюка. З пологового будинку я приїхала до своєї квартири.

Нашому малюкові скоро виповниться два роки. Живеться нам непросто, бо зараз заробляє один чоловік, а у нього у світлі всіх останніх подій на роботі твориться щось незрозуміле. То їх звільняють, то не звільняють, то відправили у відпустку за власний рахунок.

Найстрашніше, що у сфері його діяльності зараз скрізь лихоманить, тож навіть немає можливості якось вигідно змінити роботу. Тому доводиться затягувати пояси та сподіватися на краще.

У нас головні платежі – це за квартиру, решта вже в міру можливостей. Економимо на всьому, чим можемо, але все одно не вистачає грошей. Ми вже думали, чи не помінятися нам місцями з чоловіком, але я подзвонила на свою роботу, і мені сказали, щоб я вже досиджувала декрет і не смикалася, у нас теж не найкращі часи.

І ось у цей момент сестра повідомляє, що хоче отримати свої гроші назад. Хоча ми за домовленістю ще рік маємо.до повернення боргу. Але сестра заявила, що у них у сім’ї теж не дуже з грошима, тому нема на що їхати у відпустку, а вони дуже хочуть з’їздити і нормально відпочити.

Хтось не знає, чи гроші будуть через тиждень на їжу, а моїй сестрі потрібні гроші, щоб у відпустку з’їздити. Я їй пояснюю, що я ще в декреті, а в сім’ї з грошима дуже туго, грошей немає, а кредит нам просто не дадуть, а якщо й дадуть, то платити його нема чим.

Аліса відповіла, що розуміє, але у всіх свої проблеми, тому вона наполягає на поверненні боргу. Дзвонить щодня і вимагає, щоб ми повернули гроші. Про суд не каже, але я думаю, що ми й до цього дійдемо, бо переглядала розписку, а там не вказано, коли ми зобов’язуємось віддати борг. На словах проговорили, а в папір добре не вписали. Але хто ж тоді міг подумати, що все так повернеться.

Крім незрозумілої поведінки сестри мене обурює мамина реакція на цю ситуацію. Вона сказала, що у сестри зараз непростий період, до того ж це насправді їхні гроші, і вона має право їх вимагати. А ми з чоловіком могли б і раніше піднапружитися і подумати над цим питанням.

А навіщо було щось вигадувати, якщо була домовленість? Хто ж знав, що вона нічого не варта, як з’ясувалося. Тепер ось треба якимось дивним чином знайти грошей, щоб закрити борг перед сестрою, і при цьому ще самим не простягнути ноги.