Сходила на день народження! Сита прийшла, голодна пішла, навіть згадувати гидко
Це друзі у нас такі продумані. Зі студентських років були такими жадібними, скупими. Ми всі сміялися над цими двома: ось би їм побратися і на пару заощаджувати пасту в ручках. Коли вони й справді одружилися, сміявся весь курс.
Але по молодості всі товаришували, всі трималися один за одного. Дечому в них можна було повчитися, Ліля з радістю ділилася секретами, як господарювати, та й Коля, нехай скупуватий, у підтримці та допомозі нікому не відмовляв. Головне, щоб видатків це не вимагало.
Їхня тактика себе виправдовувала. Вони раніше за всіх нас з’їздили за кордон. Вони добре та корисно харчуються. Майже не витрачаються на стоматолога: кожні півроку, як написано ходять, не запускають.
Але в основному це стриманий і продуманий стиль життя, не кожен витримає економити на сміттєвих пакетиках, викладаючи цебро рекламними газетами. Але ми досі зв’язки підтримуємо, телефонуємо, зі святами один одного вітаємо.
Вдома я вже давно не була, навіть кілька днів народження пропустила: то декрет, то корона. Але покликала мене Ліля на день народження, сказала, відмови не приймає. Хоче з близькими подружками посидіти. Я поїхала, звісно.
Була не голодною, на роботі чудова їдальня, але вечеряти, звичайно, не стала, навіщо двічі їсти? Приїхала прямо з роботи, але знала б я, як зголоднію до вечора, зайшла б по дорозі за булочкою.
Вручила господині подарунок, ми обійнялися.
Лідля добре вигадала зібрати нашу дівочу компанію, ми справді не бачилися повним складом уже років п’ять. Дівчата, а нас вісім, підходили одна за одною, кожна бурхливо раділа, кожна говорила, що зголодніла, де чай, де кава?
– Та зачекайте, чайки голодні, — сміялася Ліля, — зараз усіх нагодую, вже фуршет на вас чекає.
Але столу у великій кімнаті ми не помітили. І стільців теж, тільки невеликий диван. І ось Ліля вкотила маленький журнальний столик із трьома тарілками нарізки. Ось і весь фуршет!
Схоже, надивилася усіляких фільмів, де люди збираються заради спілкування, ходять по будинку, зрідка беруть з таці то шпажку зі шматочком сиру, то келих із напоєм.
Але нарізка справді виглядала гарно, правда, бідновато. Вона чітко ділилася на 8. Кожній по тоненькому шматочку ковбаски, кожній по кубику сиру. Навіть хліба було рівно 8 шматочків. Навіть скибочок огірка.
І пляшка вина одна на всіх. Дівчата у нас делікатні:
Ось ми чайки, і справді. Треба було приїхати із салатиками чи пиріжками!
– Та гаразд, — зашарилася від жадібності Ліля, — що я, не нагодую вас? Зараз буде гаряче.
Ми видихнули, але це поки що гаряче не побачили: кожній по запеченій картоплині і курячій гомілці. Одній.
Тут ми вже розвеселилися, почали обговорювати, що Лілдя явно живе на західний манер. Тільки там після вечірок ще й рахунок за їжу надіслати можуть. Втім, видно було подрузі, ця ідея їй сподобалася, вона так і вела обговорення, як це на практиці провернути.
Я дочекалася тортика, ідеально порізаного на 8 шматочків. Не пішла відразу тільки тому, що справді давно не бачила приятельок і дуже скучила. Але довелося поспішити, коли голодний шлунок почав співати арії.
Дорогою заїхала за продуктами, щоб удома смачного поїсти, раз вже налаштувалась.
Чекаю від Лілії рахунок, не здивуюся, якщо надішле. Не розумію, навіщо вона взагалі збирала гостей?