Старенький, самотній Федір зовсім ослаб і вирішив зробити лавку перед домівкою. А на другий день дивиться, на його лавці жінка в хустці сидить

Дідусь Федір сильно ослаб. Руки не тримають, ноги погано ходять. А треба город поливати, курочок годувати, до магазину ходити. Він один жив, діти далеко. Їх турбувати не треба. Треба говорити, що все гаразд!

А насправді одному недобре. Коли слабкий – зовсім недобре…

Федір приліг удень і задрімав. Бачить – сіра кішечка стрибнула на ліжко. І муркоче, вмивається лапкою, намиває гостей. І каже тихенько:

– Ти збудуй лавочку біля палісадника! Чому немає лавки? Де сісти? Де гостей чекати?

Фелір підвівся і вирішив лавочку поставити. Якщо помру, – думає, – на лавці діти мої посидять і онуки. І хто прийде мене згадати, теж посидить, згадає добрим словом!

Він сильно ослаб, але викопав ямки, дошку обстругав, зробив міцні ніжки… Хороша лавочка! І пофарбував лавочку у зелений колір, – фарба від даху залишалася. Добре! Під черемхою стоїть лавочка зелена.

А на другий день дивиться: на лавці сидить бабуся в хустці та жилетці. У калошках. А під лавкою сидить сіра кішечка. Як уві сні.

Бабуся вибачається: мовляв, вибачте, що я на вашій лавці сиджу. Ноги сильно втомилися. Я присіла відпочити, потім далі піду на станцію. Спробую сісти у поїзд із моєю кішечкою. Хоча документів на неї немає. Син у мене помер, а невістка кривдить і жене з дому.

Я думаю до племінника поїхати з моєю кішечкою, він добрий. Може, він пустить нас до себе. Я його виростила. І маю пенсію. А якщо не пустить, тоді я попрошусь до дому для престарілих. Якщо туди можна з кішечкою.

Так сумно казала бабуся Марія Павлівна. А кішечка дивилася зеленими очима з-під крамнички. Кішечку звали Мурка. Гарне ім’я…

Федір сів теж на лавку під черемхою біля палісадника. І почав втішати Марію Павлівну. Він же чоловік. Повинен допомагати та підтримувати жінок та кішечок.

І вони стали разом жити у гарному будиночку під зеленим дахом. Поливати город, збирати ягоди, чай з варенням пити. А Мурка пила молочко, козочку завели.

І ввечері сиділи на лавці, дивилися на сонце, що заходило, над озером. Захід сонця – це красиво. Добре на нього милуватися разом із тими, кого любиш. І знати, що потім буде схід. Обов’язково буде!

Лавку треба зробити, навіть якщо ослаб і зовсім один. Щоб прийшли ті, кому ти потрібний. І хто тобі потрібний. Щоб разом жити і милуватися заходом сонця, коли прийде вечір.

Previous Article
Next Article

Плюсуйся на Мандри!

Якщо Вам подобаються наші новини, будь ласка натисніть на кнопку!