Мати моєї невістки своїми претензіями доведе мене до сказу. Я, звичайно, знала, що ми з нею – із різних світів, але всьому є межа!

Вся справа в тому, що і я, і мій чоловік і наш син Павло виросли в місті. У нас не було «бабусі в селі», та й про дачу ми ніколи не мріяли. Про те, як вирощувати сад-город і доглядати худобу ми не маємо жодного поняття. Та й навіщо? Паша наш змалку за місто не виїжджав.

Спілкувався з однолітками у дворі та в соцмережах. Та й нас із чоловіком на природу не надто тягнуло. Ми навіть у похід із наметами жодного разу не ходили: обом було комфортніше вдома біля кондиціонера та телевізора. Можливо, це зміниться, коли ми вийдемо на пенсію. Але зараз це ні до чого. Ми любимо комфорт, що тут скажеш?

Син виріс таким самим, міським до мозку кісток. Він вивчився на IT-інженера, влаштувався працювати, а потім зустрів Наташу. Вона – дівчинка розумна, порядна, навчається на другому курсі факультету економіки. На відміну від Паші, вона все життя провела в селі. Місто вперше невістка побачила лише тоді, коли приїхала вступати до університету.

Ми з чоловіком нічого проти Наталки не мали. Вона нам обом сподобалася, здалася доброю, милою та привітною дівчиною. І молоді незабаром побралися.

Так склалося, що Наталя з Пашею тимчасово живуть разом із нами. Вони хочуть якнайшвидше віддати кредит за весілля, а левова частка заробітку йшла б на орендоване житло. Ось ми з чоловіком і виділили їм у кімнату у своїй квартирі і стали жити однією сім’єю.

Ось тут і з’ясувалося, що моя невістка зовсім не здатна облаштовувати побут. Ні готувати, ні прибирати, ні прати вона не вміла. У кімнату молодим через поріг не можна було переступити: постільна білизна лежала впереміш з одягом, немитий посуд стояв на робочому столі.

Спочатку мені хотілося зробити зауваження Наталці: все-таки вона жінка і вже дружина. Але мене вчасно зупинив чоловік. Ми вирішили не лізти в життя молодих, – нехай самі навчаються на своїх помилках. Свати теж не заважали молодій сім’ї та не лізли зі своїми порадами.

Можливості допомогти матеріально у них не було, зате в нашій квартирі завжди були свіжі овочі з грядки. Та й від молока, яєць та натурального м’яса ми ніколи не відмовлялися. Загалом, жили – не тужили, доки не з’ясувалося, що невістка не знає, з якого боку до кухні підходити.

Про те, який Наталя «кухар» я дізналася випадково. Якось я затрималася на роботі і попросила невістку приготувати вечерю нашвидкуруч. У холодильнику були заморожені млинці з м’ясом. Невістці варто було лише обсмажити їх на сковорідці, а потім залити сметаною. У результаті наші чоловіки давилися напівсирими млинцями, які зовні пригоріли і прилипли до сковороди.

Я знову придушила в собі бажання сварити Наталку. Я дуже розлютилася, але не на невістку, а на її матір. Як можна було відправити дівчинку до чужого міста і навіть не навчити готувати?! Адже для моєї невістки навіть елементарна яєчня – це майже кулінарний шедевр.

Я взяла себе в руки і у вихідні почала залучати Наталю до прибирання, а потім і до приготування. Вона досить швидко освоїлася, почала варити яйця, макарони та каші, а потім навчилася смажити котлети та варити супи. Моє материнське серце заспокоїлася, я зрозуміла, що коли молоді з’їдуть від нас, то не залишаться голодними і не харчуватимуться у фаст-фудах.

За весь цей час я не сказала сватам жодного слова критики на адресу Наталі. Зрештою, всі ми неідеальні, навіщо ж псувати стосунки з родичами? Але, певне, теща мого Павла вважає інакше.

Пару тижнів тому у сина почалася відпустка, а Наталя якраз здала сесію. У молодих було багато вільного часу, і їх покликали в гості Наталки батьки, – коли ви живете у селі та займаєтеся господарством, додаткова робоча сила не завадить. Тим більше, свати стільки смаколиків завжди привозили молодятам – пора б і «борг» віддавати.

Вже наступного дня після від’їзду Паші з Наталкою мені зателефонувала сваха:

– Що це Ви, Маріє В’ячеславівно, сина як слід не виховали? Він у Вас навіть дрова рубати не вміє: один раз замахнувся – і сокира розвалилася. А без дров і лазню не розтопиш.

– Ну, Ви вибачте його. Він ніколи сокиру і в руках не тримав. Покажіть йому як треба, він все зробить.

– Та вже мій Ваня все сам зробив.

З цього дня розпочався нескінченний потік невдоволення з боку Пашиної тещі. Вона дивувалася, чому він не вміє пасти корів, полоти грядки і будувати сарай. Як же мені хотілося у відповідь їй сказати пару ласкавих про початкові кулінарні «таланти» її дочки. Але я промовчала. Коли ж мій терпець урвався, я зателефонувала невістці:

– Наталко, у вас все гаразд? Ви додому не збираєтесь?

– Ні, у нас все гаразд. Паша – такий молодець! Він і на городі, і в курнику, і в сараї батькові допомагає.

– Що, правда? А ось твоя мати ним дуже незадоволена. Говорить, що він нічого не вміє і тільки заважає.

– Та що ви? Я з нею поговорю. Не хвилюйтеся, все добре буде.

Після цього телефонні дзвінки від свахи припинилися. Але чи надовго? Цікаво, що такого Наталя сказала своїй мамі? Дуже сподіваюся, що ця ситуація не зіпсує наші стосунки.