Свекруха хоче допомогти з купівлею житла, але я не в захваті від цієї ідеї. Ми ж із чоловіком будемо їй зобов’язані до кінця життя
Моя свекруха – така людина, яка ніколи не допомагатиме просто так. Тому мене дуже насторожує її прагнення допомогти нам із чоловіком із покупкою квартири.
Так сталося, що зараз ми живемо на оренді і паралельно накопичуємо на покупку власного житла. Оскільки процес накопичення йде туго, ми все-таки зважилися влізти в іпотеку.
А накопичена сума допоможе швидше її закрити. Проте наш план дуже не подобається свекрусі – не знаю, навіщо чоловік їй про нього розповів. А тому, вона при кожній нагоді, наполегливо пропонує свою участь у купівлі квартири.
– Навіщо вам лізти у кредити? Ви ж тепер станете рабами банку! Давайте я вам дам суму, якої бракує. Я якраз щось відклала. А ви зате не будете нікому винні.
Насправді, дуже навіть будемо винні – самій свекрусі. Впевнена, що вона вимагатиме виділити їдати ключі, і почне заходити до нас з приводу і без.
Ну і навіщо нам така, нібито, допомога? Це ж доведеться вічно прогинатися під свекруху в побутових питаннях, вислуховувати, яка вона успішна, а ми ледарі, співати їй дифірамби за те, що нам допомогла. Ні! Не треба нам такого щастя.
Та й чоловік уже сам не радий, що проговорився мамі про наші плани. Він сам колись розповів мені історію про покупку своєї першої машини, і як свекруха йому в цьому допомогла.
Діло було так. Ще до нашого знайомства чоловік здав на права і вирішив купити авто, щоб йому було зручніше діставатися роботи. Як і у випадку з квартирою, почав збирати.
І коли потрібну суму було набрано, стався різкий стрибок цін. Робити не було чого – чоловік зібрався частину суми брати в кредит. Але втрутилася його мати і запропонувала свою допомогу.
Ну а що? Вона працює на керівній посаді та, відповідно, має непоганий дохід, частину якого завжди відкладає на чорний день. Чоловік по дурості погодився, щоб мама йому допомогла, і тут його розміреному способу життя настав кінець.
Адже свекруха стала щовечора просити забрати її з роботи, у вихідні теж експлуатувала нещадно – то їй до лікаря треба з’їздити, то на шопінг. І не важливо, що він міг мати свої справи.
“Я ж брала участь у покупці, тому вправі розраховувати на твою допомогу” – ось так відповідала свекруха на всі заперечення чоловіка. Зрештою він не витримав, продав машину і повернув матері частину грошей.
Добиратися на роботу стало не так зручно, проте ніхто більше не смикав. Після цього вони зі свекрухою лаялися, оскільки вона втратила безкоштовного водія і знову була змушена користуватися послугами таксі.
Проте, свекруха через час милостиво пробачила мого чоловіка. Не знаю тільки, чому вона сама не здала права і не купила собі машину? Начебто зарплата дозволяє. Втім, це її справа. Аби в наше життя не лізла, а вона намагається.
Причому ми їй щоразу пояснюємо, що з покупкою житла чудово розберемося самі. Але вона тисне на те, що я незабаром піду в декрет, і тоді ми точно перестанемо справлятися, адже працюватиме лише її син.
– Даремно ви відмовляєтеся від моєї допомоги! Зараз, може, ви і потягнете іпотеку сяк-так. А ви не подумали, що буде, коли дитина народиться? На одну зарплату не розгуляєшся!
Взагалі-то, у нас все сплановано на цей випадок, тому по світу не підемо. Однак свекруха не вірить, оскільки вважає нас нерозумними дітьми, у яких, без її допомоги, обов’язково все піде навперейми.
Хоча чому вона так вирішила, одному Богові відомо. Ми ж ніколи й нічого в неї не просили. Мабуть, свекруха переносить роль начальника і звичайне життя.
Нас із чоловіком лякають не стільки її командирські замашки – ми ж живемо, на щастя, не з нею, – скільки прагнення допомогти і потім отримати з цього зиск.
І ось, днями, вона подзвонила мені, а не чоловікові, як завжди, і знову залагодила про нашу недалекоглядність, про те, що ми нарвемося на неприємності з кредитом і нас почнуть переслідувати колектори.
Напевно, сподівалася, що я злякаюся, а заразом накручу чоловіка і вмовлю його погодитися прийняти допомогу від його матері. Ага, знайшла наївну! Я знаю всі ці маніпуляції.
Цього разу я прямо пояснила, що ми не хочемо бути зобов’язаними до кінця життя, тому й відмовляємось від її участі у купівлі житла. Само собою, мамі чоловіка така відповідь ох, як не сподобалася.
– Та я ж від щирого серця пропоную допомогу! А ви носом крутите і підозрюєте мене в казна-чому. Ну що ж, крутіться самі, як хочете, тільки потім не скаржтеся!
Ми й не збираємося скаржитися, бо чудово усвідомлюємо, на що йдемо. Розуміємо, що крім самого кредиту нам доведеться ще й відсотки платити. Але все ж таки краще мати справу з банком, ніж зі свекрухою. Банку ми будемо винні тільки гроші, а матері чоловіка – свій час і, головне, нерви. До речі, після нашого скандалу вона нас спокої не залишила.
Тільки тепер вона капає на мозок моєму чоловікові, кажучи, що з вибором дружини він, м’яко кажучи, помилився. Мовляв, якщо я її зовсім не поважаю, то і до нього згодом ставитимуся так само.
Ще й шкодує, що колись давно не здогадалася купити квартиру синові – адже тоді перед нами б у принципі не стояло тієї проблеми, що ми маємо зараз.