Ніколи не подумала б, але знайшлася управа на мою свекруху, яка не давала мені проходу. Якби мені сказали, що вихід є – я не повірила б. Ще дивнішим виявився те що, що цей «вихід» – свекруха свекрухи, тобто бабуся мого чоловіка.

Виявляється, це зі мною вона поводиться по-царськи, а перед своєю «улюбленою мамою» – просто навшпиньки ходить, боячись образити. І я цим почала користуватися, хоча міру знаю.

До нашого весілля ми жили кожен у своїх батьків. Моя сім’я зітхнула з полегшенням, коли я, вийшовши заміж, з’їхала з батьківського дому – у нашій невеликій двійці тулилося 5 людей – батьки, я та молодші брати. Андрій – єдина дитина у своїх батьків, тому для них була проблема, що знайшлась якась дівчина, яка «відвела» його улюбленого сина від них.

Після весілля ми одразу почали винаймати квартиру, починаючи з першої шлюбної ночі. Поживши на чужій житлоплощі та розуміючи, що гроші за оренду ми могли б віддавати не дядькові, а за свою квартиру, задумалися про іпотеку. Зі схваленням вийшло швидко, на початковий внесок гроші наскребли, трохи позичивши у родичів.

Будинок мають здати вже за півроку. Тому, щоб віддати скоріше борги, вирішили не витрачати гроші на оренду, а пожити цей час у батьків чоловіка – до моїх йти не було можливим, і так багато людей на квадратний метр.

Їхати жити до свекрів мені дуже не хотілося. З перших днів знайомства його мама часто дошкуляла мені з усякиз дрібниць. Натякала синові, що з вибором нареченої він поквапився, говорячи це просто при мені.

Я відчувала, що складно мені буде жити там і при кожній зручній і не зручній нагоді свекруха мене морально знищуватиме. Але що вдієш – хочеш своє житло – треба стиснути волю в кулак, затягнути пояси і вперед.

І чуття мене не підвело: з самого порога почалися закиди в мій бік. Спочатку з усмішкою, жартом, а потім усе різкіші, часом хамські. І взуття я ставлю неправильно, суп варю не смачний, рибу готувати не вмію (а як же без риби – риба потрібна, щочетверга її раніше свекруха їла, ще з молодості), пельмені не роблю своєму чоловікові, крихти зі столу витираю лише після їжі, а не під час. Суцільні безпідставні причіпки та невдоволення.

Андрій спочатку намагався захистити мене від своєї мами, але та швидко зупиняла його: «Я ж лише підказую, як робити правильно і що неправильно. Вас, молодь, учити треба! Ось я й навчаю. Хто, як не рідна мати? І взагалі не подобається – ніхто не тримає. Можете знову винаймати квартиру, двері відчинені».

Особисті кордони мами теж були порушені. Вона могла будь-коли включити голосно телевізор, пилосос, навіть у вихідні вранці. Могла без стуку зайти до нас у кімнату. На наші зауваження завжди відповідала в одному стилі: не вам мене вчити, як мені жити у моїй власній квартирі!

Через пару місяців моїх мук та виживання у «складних умовах» свекор сказав, що до нас у гості хоче приїхати його мама. Свекруха змінилася на обличчі, але вигляду намагалася не показувати. Я ще більше злякалася, якщо від однієї свекрухи ще можна якось відбитися, то вдвох вони точно задавлять мене.

Але все виявилося інакше: бабуся виявилася «божою кульбабою». Перед її приїздом свекруха сама намила підлогу, а не змушувала мене, як це завжди було. Сама протерла скрізь пилюку, пересадила квіти у потрібні горщики, навіть повісила на місце картину, яку подарувала бабуся в попередній приїзд.

Я спробувала допомогти, на що свекруха сказала, що зробить усе сама так, як треба! Ніхто краще за неї не впорається.

Бабуся чоловіка, приїхавши, відразу пройшлася ідеально чистою квартирою, але щось їй все одно не сподобалося: який безлад навели і підлога не помита, хіба так можна гостей зустрічати?

Свекруха обливалася холодним потом, але нічого не відповідала. А мені було важко стримувати задоволену усмішку на своєму обличчі. У такому стані я її не бачила.

Наступного дня я витирала пил та мила вікна. Свекруха не змогла не вставити кілька повчальних порад, як це потрібно робити правильно. На що бабуся чоловіка різко відреагувала: “Що ти не даєш дівчинці проходу? Чи давно я сама тебе вчила, як це все робиться? Не чіпляйся даремно, я бачу, вона ж старається!”

Після цих слів свекруха швидко пішла до себе в кімнату, вдавши, що нічого такого не сталося, вона просто хотіла допомогти. А бабуся підійшла до мене, погладила по спині і сказала, щоб я не засмучувалася. Це вона мені відривається в такий спосіб, так як багато не вміла раніше сама.

За столом бабуся розповіла ще багато різних історій, у тому числі про свекруху у молодості – вони зі свекром жили раніше у його мами. Говорила, що такої невміхи вона ще не бачила і добре, що змогла всьому навчити, захищала мене перед мамою чоловіка, казала, щоб не чіплялася до мене з приводу і без. Такої червоної та «німої» я її ще ніколи не бачила.

Незабаром бабуся поїхала, свекруха спочатку мені нічого не говорила, не підколювала, не повчала. На жаль, спокій тривав недовго.

Незабаром, забувши про настанови бабусі, на мене почала знову чіплятися з новою силою. Скільки це можна терпіти? Невже бабуся – це єдиний порятунок? Попросила чоловіка, щоб він подзвонив і запросив бабусю знову в гості, дуже я за нею скучила!