Свекруха ображається, що ми відзначаємо дні народження онуків без неї. А як інакше, якщо старенька на людях поводиться непристойно. Соромно іншим гостям у вічі дивитися
Віра Петрівна, мати мого чоловіка, давно мріяла про онуків. За її словами, як вона на пенсію вийшла, так і почала мріяти ними. Уявляла, як гулятиме, гратиме і вчитиме говорити.
Мій чоловік – єдина дитина в сім’ї. Віра Петрівна завжди дуже шкодувала, що так і не наважилася на другу. Як це часто буває, здалося, що не потягнуть вони велику сімʼю.
Ходив мій чоловік неодруженим до тридцяти років. За сучасними мірками це нормально, але свекруха переживала. Їй здавалося, що син залишиться холостяком, бо не зможе ні з ким ужитися. Але ні, ми з Іллею цілком уживаємося разом. І навіть наважилися дати життя аж трьом дітям. Я виросла у великій родині. Що не дядько чи тітка, то там по троє-четверо дітей.
У дитинстві мені ніколи не було нудно. І для себе я вирішила, що одним малюком не обмежуватимуся. Так і сталося.
Свекруха у онуках душі не чує. Це любов на межі обожнювання, без перебільшення. Вона готова годинами з ними поратися. Прилітає до нас за першим покликом і не шкодує ні сил, ні грошей на виховання підростаючого покоління. Але і в цій діжці меду є одне жирне але. Свекруха дуже бурхливо виявляє емоції та любов до онуків.
Вперше я зіткнулася з цією особливістю організму пенсіонерки, коли старшій дочці виповнився рік. Ми всі, як водиться, зібралися за святковим столом.
Лунали тости, хтось піднімав келихи з міцним, а хтось, як я, пив чай для лактації. У розпал застілля з далекого кута раптом пролунали схлипи.
Це плакала свекруха. Стривожені ми засипали її питаннями:
— Що сталося вам погано викликати швидку?
Свекруха крізь ридання махнула рукою: — Жодної швидкої не треба, зі мною все гаразд. Я просто так люблю Іринку. Ну яка вона у нас лялечка росте, просто диво!
Ми з чоловіком переглянулись. Буває, що поробиш. Емоції через край, перша онука. Можна зрозуміти.
Через рік день народження дочки ми вирішили відзначити у кафе, де була ігрова кімната для малюків. Покликали друзів із дітьми. Наша хоч і малявка, але намагалася спілкуватися з іншими карапузами.
Вийшло досить кумедно і мило. Свято вдалося, якби свекруха знову не розплакалася в самий невідповідний момент. Друзі дивилися на нас з подивом.
— І чи часто у вашої бабусі такі напади?
Довелося пояснювати, що Віра Петрівна тримає себе в руках. А тут трошки випила, розслабилася, дала волю почуттям. Ну, з ким не буває.
Інцидент залагодили, але осад, на мою думку, у друзів залишився чималий. Все-таки тільки наша бабуся раптово розплакалася посеред урочистостей. Якось це незвично.
Згодом у нас народився син, а за ним ще одна дочка. Дні народження стали ще більш галасливими та веселими. Ми запрошуємо аніматорів, влаштовуємо квести з невеликими призами для дітей.
Загалом, атмосфера душевна. Наші друзі та їхні діти кажуть, що у нас найвеселіші свята. І вони справді такі, бо в якийсь момент ми перестали запрошувати свекруху.
Останній випадок два роки тому став вирішальним. Уявіть, у будинку натовп дітей, аніматор-клоун. Навколо шум і гам, усі сміються.
І тільки свекруха за традицією ридає в затишному куточку, але так, що її чути звідусіль. Весь настрій нанівець, причому не тільки у дорослих, а й дітей, що чуйно відчувають чужий стан.
Навіть винос святкового торта не став сенсацією, як завжди. Так, всі мляво поколупалися у своїх тарілках і розійшлися з кислими мінами. Після цього я твердо сказала чоловікові, що більше Віру Петрівну ми на свята не кличемо.
Я намагалася поговорити із нею. Але вона щоразу безпорадно белькоче у відповідь, що, мовляв, так зворушилася, що не змогла стримати сльози. Мовляв, так довго чекала вона внуків, що тепер не може натішитися ними.
А коли вона не може натішитися, завжди плаче. Така ось петрушка. Що ж, зрозуміти Вітру Петрівну можна. Але й нас теж непогано було б брати до уваги.
Загалом, лишили ми бабусю за бортом. Дитячі свята відбуваються без її участі. Вона, звичайно, ображається і поки що ніяк не може зрозуміти, чому ми відмовляємо їй у запрошенні.
Чоловік щоразу намагається дати слабину, але я невблаганна. Не дозволю зіпсувати свято дітям, собі та гостям. Від ридання бабусі на душі кішки шкребуть. Ні, дякую, ми якось обійдемося без негативних емоцій.
З Вірою Петрівною онуки у будь-якому разі святкують, але тільки в неї вдома. Ми привозимо дітей пізніше наступного дня після дня народження.
Бабуся вільна робити з онуками будь-що. Піти в парк або влаштувати вдома чаювання – ми раді будь-якому варіанту. Повний карт-бланш і зелене світло будь-якої активності, яка тільки може спасти на думку літній жінці. Аби вона не плакала на наших святах.