Якби я знала заздалегідь, у яке безвихідне становище зажене нас із чоловіком свекруха, нізащо не погодилася б узяти в неї гроші на нову квартиру! Прикро, що сума матеріальної допомоги дорівнювала чверті вартості нашої нової квартири, а проблем тепер через це безліч. Головне – свекру скоро не буде де жити, а свекруха вимагає, щоб ми забрали його до себе.

Батькам чоловіка по 70 років із копійками. Вони разом прожили понад 40 років, і я думала, що в них ідеальні стосунки.

Проте, мама чоловіка – Юлія Миколаївна – вже давно обіграла у своїй голові інакше, і в їхньому сімейному гніздечку більше немає місця для літнього свекра.

Свекруха давно планувала кинути сільське життя та переїхати до міста, ближче до нас та дорослих онуків.

Знайшла, нарешті, підходящу за ціною квартиру, домовилася вже про купівлю. Зараз вона займається продажем будинку в селі, мій чоловік допомагає вирішувати організаційні та юридичні питання.

Мій свекор м’який чоловік. Він ніколи не брав активної участі у вирішенні глобальних сімейних питань. Ось і зараз його думка навіть не враховувалася, хоча він не хотів змінювати свій спосіб життя на міський.

Віталій Олександрович думав все життя прожити в батьковому будинку, що дістався йому у спадок. Але ні, то ні. Зі своєю дружиною він навіть не сперечається, бо це марно.

Крім основного головного болю щодо переїзду батьків з’явилася ще одна. Мати чоловіка заявила, що більше не може терпіти поряд із собою старого чоловіка і каже, що ми зобов’язані забрати його до себе. Інакше батько залишиться на вулиці.

Я не опечаталася. Свекруха вимагає від нас такий варіант вирішення її питання. Ми самі з чоловіком лише рік тому вселилися у нову трикімнатну квартиру.

Купували ми її за гроші, отримані від продажу колишнього житла. Плюс я від себе додала спадкові гроші, отримані від татової частки, заощадження. Чверть суми дали нам батьки чоловіка.

Свекруха має дуже складний характер. Я вже не знаю, як раніше батько чоловіка її терпів, але з віком вона ще гірше стала поводитися. Віталію Олександровичу від неї дістається найбільше.

Мій чоловік вибрав нейтральну позицію, тому що не хоче лаятися ні з батьком, ні з матір’ю. Але мені він зізнався, що мама не в собі і треба допомагати батькові.

Тільки розуміння допомоги у нас різне. Мені здається, що ми повинні допомогти свекру відстояти своє право жити у власній квартирі. Адже вони купують за загальні гроші для двох, по суті!

Чоловік упевнений, що його мати достатньо змучила його бідолашного батька, тому буде краще, щоб він хоч на старості років пожив у комфорті та спокої.

Я думаю, що на думку мого чоловіка вплинула свекруха. Вона мені особисто говорила, що ми зобов’язані забрати тата до себе, оскільки вдвох вони більше не можуть жити. Вона хоче побути на самоті і насолодитися життям.

Я проти такої ідеї. Свекра я поважаю, але й свій особистий простір також ціную. Ми так довго збирали, мучилися, шукали собі квартиру для того, щоб пожити вдвох із чоловіком.

Ми дітей нещодавно випустили з гнізда, тож наша свобода, можна сказати, тільки почалася. Юлія Миколаївна почала тиснути на те, що вони з Віталієм Олександровичем також уклалися в наше житло.тНа підставі цього свекор має право зайняти одну кімнату в нашій квартирі. Ось це я розумію, розважливість наперед!

З чоловіком такої підстави ми не очікували. Якби повернути час назад, то я краще купила б двокімнатну квартиру. Нехай менше, зате на свої гроші і ніхто мені потім нічого не пред’являв би, не вимагав.

За законом власниками є лише ми з чоловіком і маємо право нікого не пускати у своє житло. Але совість не дозволяє просто так взяти та відвернутися від проблеми свекра.

Якщо вони разом із свекром вирішили продати будинок і купити квартиру, то вона не може одноосібно розпоряджатися тим, де житиме Віталію Олександровичу. Він такий самий майбутній власник квартири, як і вона. Виходить, що дружина його стусаном під одне місце виганяє кудись подалі, а це неправильно.

Залишилося тільки чоловіка переманити на свій бік, і тоді ми зможемо Віталію Олександровичу допомогти відстояти законне право на проживання у своїй квартирі.