Свекруха вважає, що я зобовʼязана допомагати з городом на її дачі. Усі чекають на весну, а я з жахом розумію, що скоро знову настануть городні будні

Хто взагалі назвав декрет відпусткою? Мало того, що з дитиною ніякого перепочинку немає, так ще й свекруха завжди підкидає справ.

У теплу пору року я працюю як проклята. Дачу мій чоловік зі своїм братом дарували для свекрухи, а врешті-решт я там головна працівниця. Вона на пенсії, робити особливо нема чого, от і придумали сини їй заняття – город висаджувати.

Катерина Михайлівна давно мріяла про землю. Вона виросла у селі і звикла копатися на ділянці. Як вийшла заміж, так із чоловіком і перебралася до міста. Тут їй подобається, але землеробське життя їй більш миліше.

Проживши півжиття у міській місцевості, свекруху знову потягло до городу. Говорить, що не може так більше жити. Свої роки вона відпрацювала, вже на пенсії. Чоловіка поховала. Сенсу у міському житті більше не бачить для себе. А ось у землі поколупатися їй дуже навіть хочеться.

Мама чоловіка вже пакувала валізи, щоб повернутися до рідного села. Але її сини зібралися і придумали інший варіант, аби втримати свекруху у місті.

Щоб маму не відпускати так далеко одну у її віці, брати скинулися та купили Катерині Михайлівні 6 соток у садовому товаристві у межах міста.

Спочатку свекруха не хотіла приймати такий щедрий подарунок від дітей. Але її давня мрія здійснилася якнайкраще. Тож радість перемогла над гордістю пенсіонерки.

Так як мій чоловік і його брат завжди пропадають на роботі, а я сиджу в декреті, ще й маю машину, то мені випала честь відвідати всі садівничі магазини міста.

Свекруха довго вибирала розсаду для майбутнього городу, а також весь необхідний інвентар. Зі мною ще була маленька дочка, так вона виснажувалась найбільше. Вдома відрубалася швидше за звичайне.

Моїй молодшій дівчинці на той момент було лише шість місяців, тож попереду я мала ще 2,5 незабутніх роки. Я їх уже передчувала.

Свекруха сама була в декреті двічі і розуміє всі складності догляду таких маленьких карапузів. Але чомусь їй здається, що сиджу вдома і нічого не роблю. А тут вона ніби мені допомагає, виводить на свіже повітря і змінює вид діяльності.

Тільки вдома в мене не само собою все робиться в ті моменти, коли я зайнята зі свекрухою. Супи самі не готуються, квартира сама себе не прибирає, діти самі себе не миють, не розважають, не розвивають та не обслуговують.

Мені самій доводиться цілий день крутитися як білка в колесі, і розриватися між трьома дітьми різного віку і городом, який мені не потрібен.

Для свекрухи це все відмовки лінивої невістки. Вона без попередження приїжджає до нас додому, допомагає мені зібратися на її улюблену дачу, і ми разом мчимо назустріч мрії свекрухи.

Я без жодного задоволення їду туди разом із двома молодшими дітьми та Катериною Михайлівною.

Ні, спочатку мені навіть подобалося брати участь у дачному житті свекрухи. Я відволіклась трохи від домашньої рутини, розвіялася, отримала нові емоції. Такий стан тривав у мене перші два тижні.

Але вже настав третій рік, як мене, мов рабиню, тягнуть город садити. А потім полоти і поливати. А потім збирати. Я так більше не можу!

Я не відчуваю ніякого задоволення від колупання у землі. Чоловік просить потерпіти трохи, скоро декрет скінчиться, я вийду на роботу і зможу справді ухилятися від польових робіт свекрухи, як і він сам.

Хоча чоловікові подобається, що ми більше стали проводити з його мамою. І діти в ній пізнали справжню бабусю, бо раніше вона не балувала онуків своєю увагою. Вони люблять приїжджати на ділянку і грати у дворі до заходу сонця.

З Катериною Михайлівною у нас тепер одна тема для розмов – город та все, що з ним пов’язано. Вона навіть навчилася користуватися соцмережами, щоб щодня моніторити сторінки садівників-аматорів.

Цієї осені має підійти наша черга до дитячого садка. Я чекаю на цей момент більше дочки, так як “дорослий” садок я більше не хочу відвідувати.

Незабаром почне природа прокидатися, дачний сезон відкриється. А я від цієї думки приходжу в дикий жах.

Мої м’язи пам’ятають увесь біль минулорічних робіт у саду. Я поважаю свекруху і розумію її потяг у землі. Але мені все це землекопання не приносить жодного задоволення. Я краще схожу на ринок і куплю ті овочі та фрукти, які мені потрібні. І в тій кількості, яка потрібна моїй сімʼї.

Катерина Михайлівна – жінка старого загартування, і наполягає на тому, що зі свого городу завжди краще та корисніше. Мало якою хімією обробляють овочі ринкові комерсанти.

Переконувати маму чоловіка я не збираюся, тільки я не знаю, як відмазатись від весняних садових справ. Думаю, може поїхати до мами на 2 місяці.

Мій від’їзд усім піде лише на користь. Свекруха почне підключати до роботи чоловіка, який раніше жодної участі у прополюванні та висадженні культур не брав. Завжди ділами своїми важливими прикривався. Нехай відчує тепер на собі всю красу городу. Дивишся, і почне розуміти мої претензії.

Діти поїдуть зі мною та відвідають другу бабусю. Вони скучають за нею і часто питають, коли ж поїдемо до баби Даші. Свекруха відпочине від мене, а я від неї. Ще з мамою своєю побачусь.

Previous Article
Next Article

Плюсуйся на Мандри!

Якщо Вам подобаються наші новини, будь ласка натисніть на кнопку!