Вийшла заміж на свою голову за матусиного синочка. Куди я раніше дивилася не знаю, наче не помічала за ним такого, а як тільки одружилися, то всі рішення за нього різко почала приймати його мати.

Та й приходить вона до нас, щодня, як до себе додому. Перевіряє чистоту, яку їжу я приготувала і як веду господарку дома. Це вже так набридло, я ніби під наглядом, наче мені на роботі нагляду керівника не вистачає. А останнього разу вона взагалі вже вийшла за всі рамки дозволеного.

Приїхала, як завжди, почала оглядати будинок, а потім пішла до холодильника. Там стояв свіжо зварений борщ. Вона щось глянула, скривилася, й заявила мені, що він поганий, і таким годувати її сина не можна.

– Нормальний борщ, – кажу. – Тільки зварила, свіжий, теплий ще.

– Ти таке готуватимеш собакам, а не моєму сину, зрозуміла?, – видала мені свекруха.

Я ледь зі стільця не впала. Борщ дійсно був чудовий на смак, але їй бачте, не сподобалося те, що він без м’яса був приготований. Ну а що я можу зробити, якщо її синочок дорогий, навіть на ребра свинячі не може заробити, щоб я потім його нормально нагодувала. Виходимо з того, що маємо. Але для неї завжди я винна, а син святий, хоча вона навіть не знає, який він ледачий та пихатий…

Оце сімейку обрала собі… як тепер звідси втекти?