Батьківський дім я покинув вже давно, живу сам й до них приїжджаю тільки погостювати на свята. Думав, будуть сумувати за мною, кликати в гості чи не щотижня. А воно й близько не так.

Як виявилося, щоб компенсувати мою відсутність, тато купив додому кота. Великого, сибірської породи, кілограмів 7-8. А хвіст який у нього!

Якось я приїхав у гості, ми сиділи у вітальні й пили чай. Кіт в цей час спав на великому, широкому кріслі. Прямо як цар… Це вже почало дратувати й складалося враження нерівності між нами, до того ж не на мою користь.

Через кілька хвилин ми всі почули з крісла незадоволений “Няв” і в цю ж секунду тато зривається з дивану, підбігає до кота й перевертає того на інший бік. Кіт тільки кліпнув очима й знову заснув.

Я вирячив очі на тата чекаючи пояснень, на що він відповів: “Не комфортно лежав”. А якби це я некомфортно лежав, ніхто б оком не повів. 1:0 на користь Мурчика.