Батько дружини перетворює моє життя на справжній жах, а я нічого не можу з цим вдіяти. Не знаю, куди сховатися від глузувань тестя. З Ніною ми познайомилися у педінституті, ще на першому курсі.

Як зараз пам’ятаю. З нагоди першого вересня вищий навчальний заклад влаштував посвяту в першокурсники. Була галаслива вечірка, на якій я й познайомився з одною дівчинкою та її подружками.

Виявилося, що ми недалеко живемо один від одного і навіть у п’ятому класі ходили в одну школу. Ніна збиралася стати вчителем мови, а я вибрав математику та фізику.

Зустрічатися ми почали лише на п’ятому курсі. Довгий час я банально не наважувався до неї підійти. Одного дня набрався сміливості і запросив її на побачення.

Ніна не відмовила, і з того часу ми разом. Вона чудова людина. Ось правда. Добра, чуйна, ласкава. Завжди вислухає, завжди готова на поступки. І теща у мене така сама, клянуся.

Приятелі розповідають про мам своїх дружин, справжніх мегер. Які тільки підступи вони не вигадують. Одна прямо поставила за мету вижити зятя, який не сподобався їй. І через п’ять років таки досягла свого. Її дочка розлучилася і тепер поневіряється одна з дитиною.

У моєї Ніночки чудова мама. Слова впоперек не скаже, на відміну, наприклад, моєї власної матері.  Моя за словом у кишеню не полізе і одразу викладе свою дуже цінну думку. Звичайно, в лапках. А Ольга Олександрівна жінка настільки делікатна, що завжди заздалегідь запитує, в який день нам буде зручно з нею зустрітися.

Це коли вона захоче доньку, тобто мою дружину, відвідати. Я такого ні в кого не зустрічав. Навіть моя мама дозволяє себе деяку безцеремонність у нашому відношенні.

Пам’ятаю, якось заночували в неї. Так вона вранці буквально увірвалася до нас, навіть не зволіла постукати у двері. З того часу ми до неї ні ногою. А ось у тещі я бував би із задоволенням, якби не тесть.

Батько моєї дружини — та сама крапля дьогтю в бочці меду. Величезна жирна і нетактовна крапля самого неприємного дьогтю. Не розумію, що може пов’язувати таку делікатну та витончену жінку, як моя теща, і цього грубіяна.

Іван Олексійович все життя працював водієм автобуса. Шоферив, як він каже, мало не з вісімнадцяти років. Працював у суто чоловічому колективі, і це явно наклало на нього незабутній відбиток.

Коло інтересів тестя – риболовля в будь-який час року та передачі про рибалку. І, зрозуміло, посиденьки після цієї рибалки. Я не ханжа і нічого проти посиденьок. Але не в таких же кількостях.

Та й до рибалки, будь-який, я, якось, байдужий. У дитинстві, коли мені було років десять, кілька разів ходили з хлопцями ловити якусь рибку. Але заняття мені зовсім не сподобалося.

Не розумію, як можна годинами сидіти та чекати, коли клюне риба. І що потім робити із цією рибою? Як на мене, так краще залишити її на своєму місці, а самому займатися чимось кориснішим.

Наприклад, читати або дивитися пізнавальні передачі по телевізору. Усе ж користі більше. А від цієї риболовлі користь нуль. Тільки бідолашній тещі доводиться потім по сто раз прати одяг чоловіка, який міцно пропах.

Коли ми знайомилися з батьками Ніни, тесть спочатку зрадів: “Ну, нарешті, у мене буде союзник. Будемо разом на рибалку ходити. Веселіше двом буде!”. Від повноти почуттів він навіть мене по плечу ляснув. Але потім, коли я спочатку м’яко, а потім і твердо став відмовлятися від риболовлі, тесть змінив ставлення. Тепер він не приховує своєї зневаги, а за очі називає мене наш тюбиком.

Мовляв, той, хто рибалку не любить, той і не чоловік зовсім, а так, хмара в штанах. Спочатку він зневажав мене мовчки. Ну, видно було під час зустрічі, що він не дуже радий мене бачити. А потім потихеньку батько дружини почав дозволяти собі випади на мою адресу. То на святі за спільним столом обізве якось, нібито жартома. То ще щось у такому дусі відмочить.

І все це з усмішкою. Не підкопаєшся. Дружина бачить, що вся ця ситуація мені категорично не подобається, але нічого вдіяти з батьком не може. На всі її умовляння він відповідає, що чекав і сподівався, що в нього з’явиться зять-син.

А доля подарувала йому якогось нюню, який ховається під спідницею дружини та на риболовлю ходити відмовляється. Скільки разів я поривався сам поговорити з тестем, так дружина висне на моїй шиї і забороняє.

Мовляв, не треба засмучувати тата. А мене, значить, йому можна засмучувати? Я, звичайно, як педагог, людина терпляча. Але й ангела можна вивести із себе. Контакти із тестем я мінімізував, як міг.

Але на носі чергове свято, ювілей у тещі. Значить, нам доведеться їхати вітати її, тобто тесть знову вправлятиметься в дотепності і проходитиме по мені і моїй нелюбові до риболовлі.

Одразу попередив дружину, що терпіти його знущання не стану. І якщо він знову дозволить собі сказати зайве, я стану і просто дам йому в морду. Чисто по-чоловічому. Нехай ображається, хай хоч що робить. А я себе більше не дам образити.