Є цілих три причини, чому самотність – це зовсім непогано. У ньому справді чимало цінних переваг, недоступних у спільному житті.

1. Доля розумних та самодостатніх людей.

Багато розумних людей після 50-60 років залишалися одні. Хтось спочатку йшов цим шляхом, інші – розлучалися з чоловіками чи дружинами, з ким провели частину свого життя.

Вони знали головну життєву правду. Людина – це не половина. Вона сама по собі вже ціла. Тому й не шукали своєї «другої половинки» , не відчуваючи потреби. Їм вистачало сил не піти на поводу у громадської думки і не «заразитися» стосунками, які лише обтяжують.

І справді, кохання часто – це почуття, що проходить. Так, у людей може залишитися повага один до одного. Але чим ті тоді відрізнятимуться від решти? Від тих, хто просто товаришує. Все вірно, відмінностей не буде. За винятком яскравого спільного минулого, яке залишилося настільки позаду, що багато стерлося з пам’яті раз і назавжди.

2. Самотність – це не про стосунки.

Попри голос розуму, самотніми в суспільстві називають тих людей, хто не має другої половинки. Ну і що? Хіба можна назвати себе самотнім, коли є з ким поговорити? З близьким другом чи подругою.

Якщо у вас є людина, з якою можна поділитися снами, то вас вже не можна назвати самотньою людиною.

І справді так і є. Не завжди партнери по відносинах знають про сни один одного, зате про них можуть знати близькі друзі. І якщо є, з ким розділити свої перемоги, поразки – то це вже не самотність. Для подібного не потрібно перебувати з кимось у подружніх стосунках.

3. Самотність – необхідний простір.

Тільки у повноцінній самоті можна розібратися зі своїми думками. Зрозуміти, що в цьому житті приносить справжнє задоволення – а від чого слід відмовитись. І вірші не пишуться у присутності компанії, коли душа закрита.

Тим більше, з віком у людини залишається все менше часу. І його так не хочеться ділити ні з ким, розуміючи часу втілити хоча б частину своїх мрій зовсім небагато.

Самота – це нормально. Просто у кожного має бути власна норма. Тільки не потрібно обманювати себе і уникати особистих потреб, шукаючи непотрібних відносин.