Денисенко, яку запам’ятали по “Кріпосній”, розповідає:

– Стільки акторів до нас на зйомки їздило, не перерахувати. Приймали, як рідних, допомагали. А зараз намагаюся до них достукатися — начебто в бетонну стіну головою.

Наталка намагалася поговорити з Анатолієм Руденком, написала йому, сподівалася бодай на якусь пару добрих слів. Відповіді немає. Від Дмитра Пчели також ні слова.

Наталка писала колегам: не мовчіть! Виходьте на вулиці!

Зрештою, Дмитро написав їй, що всі моляться за українців, що сподіваються на якнайшвидше завершення цього жаху. Після цього Денисенко зрозуміла: її оточували справжні тварюки. Вони так щиро здивовані, що в Україні свобода слова їм цього не зрозуміти. Сказали, що в них такого немає. І живуть мовчки.