Наші батьки рано залишили нас самих, хоча на момент їхнього відходу у засвіти ми вже були повнолітніми. Я навчалася на другому курсі, Василина лише закінчила університет. У спадок нам залишилася батьківська двохкімнатна квартира.

Квартиру свого часу приватизували на тата, його маму та мою сестру Василину. Моєї та маминої частки у квартирі не було. Не знаю, чому обділили маму, а мене на той момент просто не було на світі ще. Вже потім я стала власником частини квартири, навіть не половини, там було менше.

Але спочатку про це якось не думалося. Ми продовжували з сестрою жити так само, як і жили, підтримуючи один одного в цей жахливий період. По суті, ми залишилися одні в усьому білому світі, крім один одного в нас нікого не було, ні тіток, ні дядечків.

Через рік сестра вийшла заміж та привела чоловіка до нас у квартиру. Зі мною це питання не обговорювалося, але я особливо не була проти. Чоловіка сестри я знала, він і до весілля часто у нас залишався. Я думала, що ми якось уживемося, і дійсно, майже рік ми нормально уживалися. А потім сестра завагітніла та сіла в декрет.

Грошей у молодій сім’ї стало не вистачати, стосунки у них ставали все напруженішими. Я намагалася рідше з’являтися вдома, щоб не брати участь у скандалах. Мені було некомфортно від цього всього. Допомогти я їм ніяк не могла. Мого підробітку абияк вистачало, щоб скидатися на продукти.

– Ось ще одна, що сидить на моїй шиї, – зустрів мене чоловік сестри одного дня. Я з порога зрозуміла, що потрапила до епіцентру скандалу. – Ні за що не платить, натомість місце займає. І толку ніякого.

Це було неправдою. Я прибирала у квартирі, намагалася скидатися на продукти, ходила до магазину. Єдине, що я не платила за комуналку, на це грошей не вистачало, адже ще треба було їздити на роботу та навчання, купувати якісь речі.

Я почала суперечку з чоловіком сестри, сподіваючись, що вона встане на мій бік, але сестра мовчала. Вони із чоловіком дуже вдало знайшли корінь проблем.

Потім вони знайшли своєрідне вирішення проблеми. Вирішили забрати собі бабусю чоловіка, а її квартиру здавати.

– А де вона житиме? – поцікавилася я. Все-таки у нас двушка, тут особливо не розгорнешся.

– З тобою у кімнаті, а де ще? – спокійно відповіла сестра. – Що ти так дивишся? Ти займаєш цілу кімнату, хоча в тебе у власності нуль цілих хрін десятих. Потіснешся.

Бабусю поселили в мою кімнату і життя перетворилося на пекло. Бабуся з перших хвилин почала почуватися повноправною господаркою в кімнаті і вимагала від мене дотримання її правил. Якщо не так, то одразу скаржилася онукові.

– Я не для того вам допомогти погодилася, щоб з такою собі пигалицею уживатися. Або буде так, як я сказала, або виселяй мешканців, я поїду жити до себе!

Чоловік сестри та сестра в два голоси починали кричати на мене, що від мене лише одні проблеми. Допомоги, мовляв, ніякої, проте місце займаю.

Я протрималася майже місяць, а потім утекла до однокурсника. Він дав притулок мені на якийсь час, давши можливість закінчити університет і знайти нормальну роботу. Потім я від нього з’їхала, почала жити окремо, збирати гроші на житло.

Як я працювала, як заощаджувала, зараз і згадувати не хочеться. Таке відчуття, що три роки я не жила. Робота-дім-робота. Але тепер на руках у мене була сума, якої вистачало на іпотеку.

З сестрою я весь цей час не спілкувалася, як вона зі мною. Але я пам’ятала, що я маю частку в квартирі, і я хотіла її отримати. Спочатку я хотіла вирішити це питання по-доброму.

Я прийшла до квартири. Сестра з чоловіком та дитиною все також жили там, але вже без бабусі. Вона, виявляється, вже віддала Богу душу, але перед цим залишила свою квартиру сестрі чоловіка, що дуже розлютило і мою сестру, і її чоловіка.

Коли я пояснила, навіщо прийшла, очі сестри звузилися до двох лужків.

– І як ти собі це уявляєш? У мене грошей нема, я не працюю.

– А ось це вже не мої проблеми. Я хочу свою частку. Або виплачуй мені її або давай продавати квартиру, я і так заберу свої гроші.

– Ага, через твою одну третину квартиру продавати? А жирно не буде? А ми де житимемо?

Мене це питання найменше цікавило. Як і сестру не цікавило питання, де я жила, коли звалила з того пекла, що вона мені влаштувала з сімейкою чоловіка. Позначивши свою позицію, я вклонилася.

Через тиждень від сестри не надійшло жодних звісток. Я написала їй офіційного листа, а потім, не отримавши відповіді, пішла до суду. Я його виграла. Квартиру ми продали, ось на початку листопада я одержала свої гроші.

– У тебе була одна близька людина у світі – це я. Але ти його втратила, – прошипіла мені сестра після угоди. Мене навіть сміх взяв. Згадала, що вона моя близька людина, вау!

Зараз я чекаю, коли привезуть меблі до моєї нової квартири, за яку мені ще доведеться розплачуватися не один рік. Зате новий рік я зустріну вже у своїй квартирі, щаслива і без найменшого докору сумління.