Нещодавно поверталася з магазину, спекотно сильно втомилася. Думала, зараз піднімуся, трохи постою в душі під прохолодною водою, півгодини полежу і займуся справами. Але зустріла сусідку, на лавочці біля під’їзду сиділа:

– Зоя, ти б присіла!

– Та не такі ми вже давні бабки, щоб по лавках сидіти, може, до мене підемо, чаю вип’ємо? У мене й пиріг є.

– Та ти посидь, посидь. Ліфти у нас відключили, куди ти на восьмий із сумками? Почекаємо трошки, не запустять – так до мене підемо чай пити, на другий зручніше!

Ну що ж, має рацію наша Нюра Василівна, тим більше, лавочка в тіні. Тут і ще одна молода пенсіонерка підсіла, йшла якраз із салону, показала нам гарний лак “котяче око”.

А в цей час молоді сусідки обговорювали нас на балконі, і звідки ж їм знати, що чутність звідти чудова!

– Ти глянь на цих бабок! Зади наїли, зате манікюром один одному вихваляються, ніби він їм допоможе привабливішими стати!

– Не говори. І волосся фарбувати встигають, у жодної коріння вже немає. Кокетки старі! Спортом би зайнялися!

– Та який їм спорт, вони вечорами з скандинавськими палицями туди-сюди бігають, молодяться. Пекли б краще пироги онукам, а не бовталися, красуні перезрілі.

Ми із сусідками навіть забули про ліфт, настільки здивувалися. Це хтось упевнений, що з віком не потрібно доглядати за собою, їсти теж припинити, готувати тільки для онуків? Мабуть, ще й звільнити квартирку швидше від своєї присутності, навіщо виглядати доглянутою та пристойною? Ох і пощастило комусь із дітьми, я з сорому згоріла б, якби на тому балконі моя дочка так міркувала.