Ми з сином живемо у квартирі моєї мами, тому що я нещодавно розлучилася, й свого місця проживання не маю. Довелося на деякий час переїхати до неї. Сину тільки 7 років, перейшов у 2 клас, я одразу помітила, що він дуже прагматична дитина. Намагається виконувати домашнє завдання чітко за умовами, навіть якщо деякі моменти можна пропустити. Завжди поводиться дуже розумно та розважливо, навіть я дивуюся. Та всі ці риси характеру зникають як тільки починається мова про домашніх тварин.

Дитина дуже сильно хоче собачку, і я б не проти. А от мама тварин будь-якого виду та розміру терпіти не може. Тож я вже сотню разів говорила з сином та намагалася пояснити йому, чому ми не можемо заводити тварин вдома.

Якось сину в школі дали завдання описати склад своєї сім’ї. Потрібно було описати членів сім’ї та прикріпити фото, наприклад мама, тато, домашні тварини тощо. Й саме коли ми робили цю домашню роботу, знову почалася розмова про тварин, через ту графу. То син мене ледь із себе не вивів. Я йому пояснюю, пояснюю, а він все: “Ну чомууу, чомууу?”, і з вже з опалу вигукнула: “Бо у нас є бабуся”.

Син замовк, і я подумала, що цю тему ми вже назавжди закрили. Та думала я так лише до тих пір, поки бабуся не влаштувала мені скандал. Виявилося, що малий почав їй вихвалятися своїм альбомом, який ми робили до школи, й показав сторінку, де у графі “домашні тварини” вклеєне фото бабусі й написано: “замість домашніх тварин у нас є бабуся”. А на бабусині крики син заявив, що це йому мама так сказала…