Минулої зими, на дні народження у знайомого я познайомився із симпатичною жінкою, якій було трохи за тридцять. Думав, що незаміжніх, по-справжньому красивих жінок не залишилося, а тим паче розумних.

Період романтики у стосунках тривав десь місяць – до лютого. Дуже здивувався, що вона покликала мене жити до себе вже у березні. Але тішився я не дуже сильно, тому що часу на “радість” не залишалося в принципі. Після роботи жінка тягла мене до свого городу. І ні, ми там зовсім не бешкетували, а наводили порядок: виносили сміття, приводили грядки в порядок, я копав город. Кінця та краю роботі не було. Тільки впорядкували, як почали робити парники, ремонтувати теплицю.

На нічну романтику в мене практично не залишалося сил. Спробуйте ви після роботи до глибокої ночі стирчати на городі!

Я не помітив як пролетіла не лише весна, а й літо. Ми нікуди не вибиралися. Яке море? Який відпочинок? А як же 10  соток? Зібрали врожай. Почали консервувати все, що тільки можна було. Восени пішли грибами. Іти в ліс дуже не хотілося, бо за день до походу в мене розболівся живіт. Думав, що просто перепрацював і потяг… У лісі мені стало зовсім погано! Низ живота хворів дуже сильно. Мене морозило. Грибів не зібрали. Увечері мене забрала швидка. Терміново зробили операцію. Виявилось, то був гнійний апендицит.

Приходжу до тями після наркозу. Нікого немає. Наступного дня прийшла моя дівчина, чи я б сказав виконроб і видала: “Вибач, ми далі разом жити не можемо, у нас характери різні”.

Ось такі стосунки! Зуб даю, що в лютому ця винахідлива панночка знайде якогось іншого співмешканця, щоб після збирання врожаю повідомити, що він їй не підходить за характером.

Плюсуйся на Мандри!

Якщо Вам подобаються наші новини, будь ласка натисніть на кнопку!