Володимир вийшов із дому з твердим наміром підстригтися. Це рішення далося йому непросто, тому що перукарня, куди він ходив попередні десять років, раптово закрилася.

Ось так просто. Володимир прийшов за знайомою адресою, а там уже немає жодної перукарні, там тепер взуттям торгують, і гадки не мають, куди з’їхала колишня перукарня.

Володимир дуже не любив зміни у житті, тому зараз він ішов, розглядаючи вивіски, і нервував. А раптом трапиться якийсь не такий майстер і зробить зовсім вже безглузду зачіску, після якої тільки голитися голитися?

Та й відвик уже Володимир пояснювати, як його постригти. Зазвичай він просто приходив до свого перукаря, ствердно кивав на запитання “Як завжди?” і терпляче чекав кінця стрижки. Результат завжди був однаковий і Володимиру це подобалося.

Зараз же він ішов, терзаний муками вибору. Куди піти? Як не помилитись? Перед очима миготіли вивіски салонів краси, але жодна з них довіри не викликала.

Нарешті Володимиру набридло блукати містом, і він вирішив, що ось зараз увійде в перший салон, що потрапиться на шляху, і нарешті підстрижеться, а то зовсім уже сил ніяких немає.

Погляд Володимира вперся у незвичну назву – барбершоп. Що це означає, Володимир не знав, але там було написано про чоловічі зачіски, тому він рішуче потягнув двері на себе.

Його одразу обдало ароматом кави та якогось парфуму. Назустріч йому піднявся молодик, якого більше очікуєш побачити десь у спортзалі, де він тягає непідйомні залізяки.

Чоловік рішуче рушив до Володимира, змусивши того позадкувати до виходу. Гучним голосом майстер, якого язик не повертався назвати перукарем, спитав, що Володимир бажає.

– Мені б підстригтися, – невпевнено промимрив відвідувач, не залишаючи спроб доп’ятися нарешті до виходу.

– Це ми запросто організуємо, – усміхнувся здоровань і запрошливо махнув рукою у бік крісла.

Володимир ще не встиг дійти до дверей, а розвертатися до цього ввічливого громила спиною він чомусь побоювався, тому довелося проходити і сідати в крісло.

Майстер накинув на Володимира накидку і, ставши у нього за спиною, почав розпитувати, як клієнт хотів би підстригтися.

Випитував довго, змушуючи Володимира згадувати свою колишню стрижку у всіх подробицях. Той виснажився так, що вже почав подумувати, що можна б взагалі відпустити волосся і потім просто зв’язувати його в хвіст.

Коли Володимир таки перестав відповідати на нескінченні питання, громила задумливо постояв, уважно розглядаючи верхівку клієнта, а потім видав, що такі стрижки вже давно вийшли з моди, тому він радить спробувати інший варіант.

Володимир був готовий уже на все, аби це скоріше закінчилося. Майстер якось пожадливо посміхнувся і почав оббризкувати шевелюру Володимира з пульверизатора.

– У крайньому випадку завжди можна поголитися налисо, – похмуро думав Володимир, здуваючи з носа крапельки води. – Мені колись казали, що я маю гарну форму черепа.

Шафоподібний майстер, який назвався Вітьою, чаклував над Володимиром уже другу годину. Все щось стриг і підбривав, кидаючи Володимира в подив. У нього чисто фізично немає стільки волосся, щоб його так довго стригти. Але Вітя десь їх знаходив і безжально стриг.

Потім дзижчав фен, голову Володимира чимось мазали та обприскували, а потім Вітя відійшов і дав клієнту можливість розглянути себе у всій красі.

Побачене у дзеркалі вразило Володимира. Він ніколи не відрізнявся пишністю шевелюри, а дружина останні роки єхидно помічала, що у чоловіка почала проглядатися лисина. Сам Володимир цей недолік не бачив, але наперед переживав.

А зараз він дивився на свою стрижку, яка була для нього незвичною, але дуже сподобалася Володимиру. Він навіть не міг сказати, чим вона відрізнялася від попередньої, але відрізнялася, причому в кращу сторону.

– Може, ще й борідку впорядкуємо, а то у вас там незабаром їжак заблукає, – запропонував Вітя, клацаючи ножицями.

Володимир вирішив, що гуляти так гуляти, тому кивнув майстру і приготувався ще довго сидіти в кріслі, борючись з носом, який так відчайдушно свербів.

Коли Вітя закінчив знущання з бороди, Володимир вп’явся поглядом у дзеркало, яке відбивало молодого чоловіка, яким Володимир себе давно не відчував. Це було разюче, але дуже приємне відчуття.

За красу довелося віддати вчетверо більше, ніж Володимир зазвичай платив за стрижку, але він був упевнений – це вартує кожної витраченої копійки.

Розпрощавшись з Вітьою і заявивши, що тепер стригтиметься виключно у нього, Володимир попрямував у бік будинку, милуючись своїм відображенням у кожній вітрині, що траплялася на шляху.

Додому Володимир прийшов задоволений собою, розраховуючи своїм зовнішнім виглядом вразити дружину наповал. Дружина чекала на нього вдома і щось зосереджено читала в телефоні.

Коли Володимир пішов у кімнату і прийняв гордовиту позу, дружина на хвилинку відірвала погляд від телефону, а потім знову в нього уткнулася, заявивши, що треба сходити в магазин і заразом винести сміття.

– Схожу, тільки ти очі від телефону підніми і на мене уважно подивися, – розчаровано вимагав у дружини Володимир.

Та неохоче відклала телефон і почала роздивлятися знайому постать чоловіка. Той щосили намагався продемонструвати нову зачіску і форму бороди, але дружина його натяків явно не розуміла.

– Ти звідки цей пуловер дістав? Його вже давно викинути треба, а ти його все носиш! На вихідні з’їздимо в магазин і купимо тобі новий, – пролунав нарешті голос дружини.

– Все? Більше нічого не помічаєш? – уточнив Володимир, огладжуючи борідку. Дружина заперечливо похитала головою і знову уткнулася в телефон.

Володимир скривджено пирхнув, зібрався і вирушив у магазин, голосно грюкнувши дверима. Весь вечір, що залишився, він намагався звернути увагу дружини на зміни у своїй зовнішності: то борідку погладить, то чубок поправить, але дружина зовсім не хотіла нічого помічати.

Спати Володимир пішов дуже засмучений і потім ще довго повертався, намагаючись заснути. Вранці встав скуйовджений і дуже похмурий.

Коли він вийшов зі спальні, дружина вже попивала на кухні каву. Окинувши поглядом чоловіка, що увійшов, дружина скривилася.

– Тобі, коханий, постригтися не завадило б.