Всіма домашніми справами в нашій сім’ї займається дружина. Я деколи можу допомогти, помити посуд чи витерти стіл після трапези. Та я б і не проти робити трохи більше хатньої роботи, але за мною, як кажуть “золоті верби ростуть”. Тому на цьому мої функції вдома закінчуються, бо жінка каже, що від моєї допомоги стає тільки гірше.

Через це я намагаюся триматися осторонь різних предметів для прибирання. Бо йшов якось на кухню чогось перекусити, а жінка в цей час пилососила. Я не догледів, спіткнувся об дріт, і впав на скляний столик, який стояв переді мною. В результаті аварії двоє постраждалих (я і жінка, яка порізалася шматочком скла) і розбитий стіл.

Минулого тижня дружина раптово поїхала до моєї тещі, бо та щось прихворіла. Живе вона далеко (на щастя), тому жінка сказала, що залишиться там на кілька днів. Мене лишила за головного, бо іншого виходу в неї не було. Хоча мені здається, якби у нас був кіт чи пес, до них було б більше довіри.

Єдине що попросила зробити, це вивісити на балконі мої випрані шкарпетки. Ну думаю, тут я точно впораюсь, це навіть дитина зможе.

Витягнув я всі шкарпетки з машинки, пішов на балкон, а прищіпок не виявив, напевно жінка їх сховала, або що. Тому я довго не думаючи беру і зав’язую кожну шкарпетку у вузол, аби вітром не здуло… А на вулиці – 20.

Тепер чекаю на жінку… і на весну.