Я отримую другу вищу, а мама жене мене заміж
Мені здається, моя мама дуже тривожиться за мою долю. Її пунктик – що я проґавлю час, коли треба виходити заміж, витрачу його на навчання, наречених усіх розберуть, і я залишусь сама. Вона сама виховувала мене без чоловіка, і тепер боїться, що я повторю її сценарій.
Крім цього, моя мама вважає, що жінці взагалі не обов’язково багато і добре вчитися, тому що негідно бути розумнішою за свого чоловіка або більш освіченою, ніж він.
Вона каже, що мені взагалі достатньо було закінчити технікум після школи. Цього вистачило б, щоб здобути професію і зараз влаштуватися на роботу. І те, що я витратила п’ять років на навчання в інституті, а тепер ще й пішла здобувати другу вищу освіту – зовсім непотрібна трата часу та сил.
Що мені вже 24 роки, і настав час задуматися про сім’ю. Адже молодість та краса – вони не вічні. Мама тривожиться, що я «втрачу товарний вигляд», як вона висловлюється, і нікому буду не потрібна на ярмарку наречених.
Вона вважає, що друга освіта мені тільки заважатиме. Не вірить, що вона допоможе мені влаштуватися на кращу роботу. А ось чоловіків відлякують розумні жінки та ще й більш освічені, ніж потенційний наречений.
Мама каже, що для жінки набагато важливіше бути гарною господинею, ласкавою дружиною та матір’ю. А гроші нехай чоловік заробляє – це його обов’язок.
Ох, мамо, як у тебе все по-писаному виходить. А в житті може так і не скластися зовсім. Ну хто може бути впевнений у тому, що чоловік точно зможе утримувати і свою дружину, і дітей? Всяке в житті може статися.
Я вважаю, що сподіватися можна і потрібно лише на себе.Тоді точно не залишишся біля розбитого корита. Тому і намагаюся вкладати в себе якнайбільше, поки є сили та бажання. Ось я отримаю другу вищу і зможу претендувати на більш високу посаду у своїй організації. А може, і в інше місто поїду і там облаштуюся. Якщо буде таке бажання – ніщо мене не втримає.
Але маму переконати складно. Вона вважає, що я молода та недосвідчена, і в житті ще нічого не розумію. Приходжу якось додому, дивлюся – у мами очі намальовані, волосся в кучерях, губи нафарбовані. У духовці пиріг допікається, а в кімнаті хтось журнали гортає. Так і є – мамині подруги в гості заглянули – тітка Наташа та тітка Віка.
Проходжу до вітальні і бачу, що там на мене ще один сюрприз чекає. У вигляді молодого чоловіка в окулярах і костюмі. При параді, так би мовити. Ах ось воно що! Та це ж син тітки Наташі, Костя.
Ну, дякую, матусю. Допомогти мені вирішила. Думає, що я сама не зможу собі нареченого знайти – засватати вирішила. Та пам’ятаю я цього телепня Костю. І зараз він анітрохи не змінився. Спілкуватися в мене з ним немає жодного бажання, марнування часу.
Ну ось чому моя мама думає про мене, що я зовсім нічого в житті не тямлю? Вже готова видати мене заміж за будь-кого, аби тільки дочка при чоловікові була. А те, що мені хотілося б поруч із собою бачити не аби кого і не просто чоловіка, а однодумця, кохану людину – це їй на думку зовсім не спадає.
Мені прикро, що мама досі сприймає мене маленькою, нерозумною дівчинкою. Вона не розуміє, що я вже виросла і стала дорослою жінкою зі своїми цінностями та поняттями. Чому вона вважає, що жінка не може бути самостійною та планувати прожити своє життя так, як вона сама вирішить?
І, можливо, у цьому житті й не буде місця чоловікові. Я, наприклад, не бачу у цьому нічого страшного. Якщо ти можеш сама себе забезпечити та жити тим життям, яке буде тобі цікаве – так живи, це просто твій вибір.
Загалом чай з пирогом пити я не стала. Сказала, що забігла додому лише на хвилинку, переодягнутися. У мене зараз термінова справа, поспішаю на роботу, у нас керівництво з іншого міста приїжджає, треба зустріти, – збрехала я перше, що спало на думку. Поки мама та її гості плескали очима, я одягла плащ, поміняла взуття і побігла.
Мама була дуже скривджена моєю витівкою, як потім вона назвала мій відхід. Увечері на мене чекала серйозна розмова з нею. Вона пророкувала мені нещасне життя на самоті та забутті, а собі – нікчемну старість без онуків.
А я знову намагалася переконати її в тому, що краще одній прожити, ніж ставити собі за мету неодмінно вийти заміж і вийти за будь-кого. Краще вкладати щосили зараз у себе – знання, освіту, напрацьовувати навички, які далі допоможуть тобі влаштуватися у житті.
Проговорили ми з мамою цілий вечір, але так і лишилась кожна при своїй думці. Мама вважає, що я надто молода і наївна. Минуть роки, і я вже міркуватиму по-іншому, шкодуватиму про втрачений час, тільки ще не повернеш.
А я вважаю – зараз займатимуся тим, що мені цікаво і чим вважаю за потрібне, до чого в мене душа лежить. А як там далі життя буде – побачимо. Не може бути, щоб мої зусилля та прагнення привели мене до поганого. Може, все ще складеться так, що мама порадіє, що саме зараз я наполягла на своїй точці зору.