Моєму чоловікові Сашкові тридцять три роки, у нас є семирічний син. У шлюбі вже досить давно, притерлись, звикли один до одного. Встигли й у побуті встановити правила, які влаштовували усі. Але рівно до того часу, поки не намалювався старший брат чоловіка – Міша.

Міші майже сорок років, в анамнезі колишня дружина, і така сама колишня дитина, якщо судити з того, як часто батько зі своїм чадом бачиться. І ось цей самий Міша для мого чоловіка з дитинства був якимось недосяжним ідеалом, кумиром, якщо так можна сказати.

Свекруха ще розповідала, що чоловік постійно намагався наслідувати брата. Навіть у кут ставав, коли старшому братику перепадало. І всі пустощі за ним повторював – Міша цукерки з буфета тягне, і Сашко теж лізе. МІша курить за гаражами – і Сашко теж десь поблизу ходить кашляє, бо спробував затягнутися. Міша на футбол записався – Сашко туди ж.

Загалом, брат із самого дитинства для Сашка був авторитетом. Не знаю, як там було в дитинстві, а зараз я не розумію, за що Михайлом можна було б захоплюватися. Освіта в нього середня, професію ніякої не отримав. То машину водить, то на будівництво йде, то вантажником стане. Загалом, куди візьмуть. Та й вічні проблеми з грошима через це має.

Із сімейним життям теж усе неоднозначно. З дружиною вони розлучилися, тепер ходить її поливає останніми словами. Усім скаржиться, що його сина вона виховує неправильно, але щось сам не рветься взяти виховання дитини на себе.

Про аліменти я мовчу. З його заробітками, а точніше з їх розміром та регулярністю, можна утримувати хіба що дуже невибагливу рибку, яка згодна жити у чашці.

На щастя, досі я бачила Мішу нечасто. Ми з чоловіком живемо у місті, а Міша проживав у селищі, звідки мій чоловік родом. Туди ми приїжджали у свята, коли звали. Частіше їздити не виходило – робота, та й далеко.

Після розлучення дівера доводилося бачити його частіше, бо він переселився до батьків. Але все одно це було не так часто. Але нещодавно Міша вирішив своє життя кардинально змінити.
Він подумав, що настав час переїхати в місто, знайти нормальну роботу і взяти долю в свої руки. У селищі такому доброму молодцю гідної роботи не знайшлося.

Але тут була проблема. Міші десь треба жити, а з грошима на оренду житла у нього було не дуже, їх не було. Тоді він і згадав, що взагалі-то в місті живе його братик, який йому не відмовить у допомозі. А те, що брат живе не один, до уваги не бралося. Як і те, що ця квартира, взагалі-то моя.

Чоловік мене вмовляв цілий тиждень, щоб його брат прожив у нас. Обіцяв, що заважати він нам не буде, і взагалі це максимум на місяць, а потім Міша отримає зарплату і проїсть. Ну і найзалізніший аргумент “та як я братові можу відмовити”. За підсумком я здалася і погодилася. Ну не дитину ж нам підкидають, розберемося.

Краще б мені підкинули немовля. З ним мороки було б менше. А тут мені головного болю і роботи по дому побільшало.

Я не очікувала, що дівер приїде взагалі без грошей. Тобто годувати цього здорового чола маємо ми з чоловіком. Але це ще добре. А ось те, що Міша не вважає за потрібне по собі хоча б посуд помити, та й взагалі підтримувати навколо себе якийсь порядок, це вже стало напружувати.

У мене син уже привчений мити за собою посуд, складати речі та вчасно визначати одяг у прання. А у Міші таких навичок чомусь немає. Шкарпетки міг кинути хоч на кухні – ось де закортіло зняти, там і залишив.

Але найбільше мене дратувало, що чоловік теж почав копіювати поведінку свого кумира. Залишає тарілки, забуває закинути у прання свої речі, та навіть просто їх кудись прибрати. А про допомогу по дому його взагалі допроситися стало неможливо.

Постійно “так зараз зроблю”, а сам сидить з дівером телевізор дивиться або в приставку рубається. А мені три години чекати, коли він за собою посуд помиє, теж не не весело.

Псіхую, роблю сама, хоч і розумію, що це неправильно. Мені після роботи зайву роботу робити теж не хочеться, але доводиться, щоб не зарости брудом.

Дівер же цілими днями вдома, я навіть не впевнена, що він по співбесідах ходить, так що бардак розгрібати за ним доводиться щодня.

Тепер я стала звертати увагу, що і син слідом за татом і дядьком перестав мити за собою посуд, ліжко зазстеляє абияк, а на мої прохання відповідає батьковим ” зараз зроблю”.

Вчора серйозно поговорила із чоловіком на цю тему. Сказала, що якщо така поведінка продовжиться, то я змушена буде вжити заходів. Які? Зберу валізи Саші та Міші і відправлю до мами. Нехай у неї наводять бардак та годують її обіцянками. Свого сина я виховаю, а ось синів свекрухи виховувати не збираюся. Нехай вона сама розбирається.