Хочеться у цій історії перш за все звернутися до молодих дівчат. Не наступайте на мої граблі, подивіться на чужі помилки та кілька разів подумайте над кожним вчинком у своєму житті.

Так вийшло, що я росла розпещеною і батьківською, і чоловічою увагою. Навчалася дуже погано, гуляла до самого ранку, потім до 3 години дня відсипалася. І це ще у школі! Батьки чого тільки зі мною не робили: замикали, грошей позбавляли, забирали телефон, комп’ютер, забороняли спілкуватися з друзями, мама плакала, батько ремнем погрожував. Нічого не допомагало! Батьки на двох роботах працювали, щоб нас із братом вирощувати в найкращих умовах.

Та я була мала й дурна, не розуміла нічого, от і завагітніла в одинадцятому класі від місцевого хлопця. Писати заяву або робити аборт навідріз відмовилася, там начебто “любов” була. Ага, тільки кохання це минуло вже через кілька місяців, як тільки почав рости живіт. Тож більшу частину вагітності я була сама, було важко. Треба було закінчувати школу, я ледве склала випускні іспити. Про університет навіть чути не хотіла. Мамі заявила, що залишуся вдома, з дитиною, і тут почалися вмовляння. Мама плакала, просила, щоб я поїхала вчитися, говорила, що грошима допоможуть, що малюка самі будуть ростити, доки я на ноги не встану. Навіть рік посидіти мені вдома не дали – відправили на навчання. Я плакала місяці зо два. Додому їхати не хотіла – не могла себе перебороти. Як же так, там же моє маля, якого я і не впізнаю навіть! Отак потихеньку, помаленьку, видавила з себе материнський інстинкт повністю. Коли прийшла до тями – закінчувала третій курс, а Владик (мій син) кликав мене на ім’я. Мамою він називає мою маму. Він все розуміє, він знає, що мама – я, але називати мене так не хоче, та і я начебто відчуваю, що моє, але не син він мені, а брат, інакше ніяк.

Я повернулася до свого містечка, влаштувалася на роботу, живу з батьками та дитиною, але почуваюся у 22 роки так, ніби життя моє закінчено. Мені здається, що я більше нікого не полюблю: жодного чоловіка, жодної дитини. Щодня я думаю про це, й хочеться повернути час назад, щоб не зробити таких помилок. Я сина люблю, але не маю того материнського тепла, яке повинно бути в мами до своєї дитини…