Мені вже набридло ставлення чоловіка до нашої родини! Жодної допомоги вдома! Ось учора сталася ще одна ситуація, яка вкотре підтвердила мої слова. Я прибігла о третій з роботи (працюю медсестрою в лікарні): посмажила рибку, відварила картоплю, зробила пюре — написала чоловікові, щоб простежив, щоб син після тренування добре поїв, а якщо чоловікові не вистачить — сам може доїсти борщ, який в холодильнику.

І побігла на другу роботу (ставлю крапельниці та уколи). Повернулася після восьми втомлена, ноги відвалюються, весь день бігала. Дивлюся – посуд брудний, прихожа  і черевики брудні, дитина біжить: “мамо, перевір, як я вірш вивчив”. А мій благовірний валяється на дивані і дивиться телевізор і гризе чипси.

Ще й на додачу виявилося, що рибу весь чоловік зжер (ну задивився в телевізор і не помітив, як усе з’їв). А сину дісталося тільки пюре.

Я так розлютилася! Кажу, раз усе з’їв — завтра зайдеш у магазин, купиш ще риби та приготуєш, а він мені, що немає часу — завтра в автосервіс їде, і щось лагодити будуть і всю свою зарплату на це спустить.

Так, забула згадати, що на своє улюблене авто чоловік витрачає більше, ніж на всіх нас разом узятих. І ця “ластівка” возить лише його, бо мені й дитині їхати в інший бік — ми й на громадському транспорті покатаємось. Навіть раз на місяць ледве виходить випросити звозити нас за покупками до гіпермаркету, щоб не тягати все на собі.

І після цих слів у мені щось перемкнуло — сьогодні весь день думаю про те, чи потрібен мені такий чоловік? Заробляю на двох роботах я більше, його зарплатню практично не бачу, квартира моїх батьків, по господарству не допомагає, із сином не займається і спільних хобі чи розваг у них немає. Може послати його до дідька?