“Вже дістала своєю неохайністю”, – за два роки шлюбу, дружина Віктора жодного разу не прибирала
Я ніколи не примушував дружину до хатньої роботи. Не хочеш – не роби, я зроблю сам, мені не принципово. Я й не поділяв хатню роботу на чоловічу чи жіночу, але за два роки шлюбу вона мене просто дістала своєю безладністю, брудом та байдужістю.
Та вже коли жити вдома було просто неможливо через бруд, а я постійно на роботі, й просив прибрати, вона відповідала “Тобі треба, ти й прибирай!”. І я все робив, мив підлогу, пилососив, витирав пил. Мені було дуже некомфортно сідати за стіл, під яким буквально хрумтіли крихти. Килим був весь у волоссі моєї дружини. І будинок був невеликий: дві кімнати, кухня та санвузол.
Перестали запрошувати друзів і родичів через те, що мені було дуже соромно через постійний безлад. Речі дружини валялися скрізь. Зараз всі б сказали, що я сам таку вибрав. Так, не правда. Каюся, був дурнем. Але в мене є виправдання: гормони два роки тому били так, що я точно думав не головою, а чимось іншим.
Якось у п’ятницю я закінчив зміну, повернувся додому, зібрав свої речі і просто поїхав від дружини. Вона спершу не зрозуміла, що це кінець. Кінець усього: наших стосунків, сварок, прохань… взагалі. Будинок належав батькові дружини. Залишати тут не було чого, він мені не належав. Так, зробив ремонт. Але начхати на ремонт. З того ремонту й нічого видно не було, якщо в будинку ніби бомба зірвалася.
Найцікавіше, що я якось приїхав через місяць після розлучення до дружини за деякими документами. Вона відчинила двері, а в кімнаті був той самий бардак. Їй справді було начхати. Було видно, що підлоги ніхто за цей час так і не помив. Тоді я й зрозумів, що прийняв правильне рішення…