Одного разу я довірилася не тій людині, і моє життя стало просто нестерпним. Я вийшла за хлопця, якого кохала всім серцем, на перекір батькам. Вони з самого початку були проти шлюбу, а я все ніяк не могла збагнути чому, адже ми так один одного любили.

На початку все було добре, якась гармонія, ейфорія. Та ці емоції різко змінилися аб’юзом, скандалами та образами. Часто я тікала з дому і доводилося переховуватися цілу ніч, поки чоловік не охолоне… та тікати зі шлюбу було нікуди, бо на руках було вже двоє дітей. Батькам про це ніколи не розповідала, бо знала, що вони навіть не захочуть цього чути і не допоможуть. Та минулої зими я була у дуже скрутному становищі. На той момент, я думала, що виходу із ситуації взагалі немає…

Після чергового скандалу, я вкотре мусила тікати з дому… але цього разу я вирішила, що більше не повернуся. Ніч я провела у подруги, а на ранок, коли той пішов на роботу, я швидко прибігла додому, зібрала всі речі свої і дітей і ми пішли. Насправді йти було нікуди. Я лишилася без житла посеред зими, ще й з двома дітьми на руках. Я була в такому відчаї, що вже не знала, як жити далі. Все згадувала материні слова, що він не той, хто мені потрібен, і що я ще побачу його справжнє обличчя. Таки вона мала рацію. Може й правду кажуть, що мати відчуває…

Але виходу не було і я вирішила переступити через свою гордість і просити допомоги в мами, хто ж як не вона зрозуміє мене? На щастя, вона прийняла мене з відкритими обіймами і теплом, не осуджувала і не згадувала нічого… просто була рада, що я пішла від чоловіка. А я вперше за майже 10 років відчула безпеку та спокій…