Тиждень тому я вперше з’їздила до сина у гості і мало не отетеріла. Мій єдиний син Артем живе у якійсь антисанітарній зоні. Виявилося, що його дружина не має ні сил, ні бажання наводити лад у домі У результаті замість відпочинку я кілька днів приводила квартиру в порядок, а діти навіть не помітили чистоти.

Я багато років живу у селищі. У мене невеликий будиночок, сад із городом, курочки. Я завжди тримала невелике господарство. Тому син, коли одружився та переїхав до міста, приїжджав до мене у гості. Вони допомагали мені в господарстві. Я ж до них не їздила, бо не було на кого залишити город і тварин.

Але роки беруть своє. Я, якщо чесно, втомилася весь час буквою «Г» ходити, тож вирішила цього року нічого не садити. Та й курей я роздала. Вперше за кілька років вирішила до міста з’їздити, відпочити, сходити до кафе чи театру. Ось тільки все вийшло не так, як замислювалося.

Приїхала я до міста ще вранці. Артем забрав мене на автовокзалі, привіз додому, а сам поїхав на роботу. Невістки вдома теж не було. Я поставила сумки, розклала на кухні продукти та пішла у ванну, щоб вимити руки. Отут мене й чекав перший «сюрприз». Мило буквально «плавало» у мильниці, всередині покритій мохом. Я її вимила із хлоркою.

Було в мене бажання прийняти душ. Ось тільки спочатку довелося ванну вичищати і плитку вимивати. Загалом, дісталася я абияк до душа, а потім звалилася на ліжко і заснула до наступного ранку.

Наступного дня історія повторилася. Молодята були на роботі, а я вичищала їхню квартиру від бруду, тому що навіть паркет був липкий. Увечері Артем запропонував прогулятися утрьох містом, але я була не в змозі пересуватися. Мені хотілося якнайшвидше лягти спати.

Так минув тиждень. Мій «відпочинок» добігав кінця. Найдивовижніше, що ні Артем, ні невістка ні слова не сказали мені про те, що в їхній квартирі стало чистіше і світліше. Я перемила всю сантехніку, посуд, взуття; витерла пил на книжкових полицях та підвіконнях.

Чи то діти настільки неуважні, чи то вони просто невдячні. Загалом, за сім днів я жодного разу не сходила ні до кафе, ні до театру, зате втомилася як завантажена хатня робітниця. Жаль тільки, що навіть слова подяки я не почула на свою адресу.

Коли син проводжав мене додому, то спитав:

– Мамо, чому ти так ніколи нікуди і не сходила?

– Тому що я віддраювала вашу квартиру, а після такого прибирання сил уже ні на що не залишалося, – ображено відповіла я.

– Але хіба ми тебе просили цим займатися? Через три дні мав приїхати майстер з клінінгу. Він би все прибрав за кілька годин.

– Артеме, мені гидко було перебувати в тому бардаку. Я ж допомогти хотіла, а ніхто цього навіть не помітив – сказала я.

– Тому що ми живемо в своє задоволення, мамо, прибирання нікуди не подінеться. А тобі, мабуть, зайнятися нічим, раз у гостях вирішила наводити порядки, – відповів мені син.

Я поїхала у розгубленості. З одного боку, Артем правий: він мене не просив. А з іншого боку, як можна жити в такому бардаку і чекати на якогось клінінг-майстра?