Ось випадок із життя – про жінку, яка не могла влаштувати своє життя. Хоча її синок, Антон, і мама дуже підтримували її бажання. Але нічого не виходило. Варто Каті познайомитися з кимось симпатичним, як щось траплялося. Або Антон хворів, або у мами підскакував тиск і доводилося викликати лікаря і сидіти біля маминого ліжка. Які там побачення.

Антону вже десять виповнилося. Дорослий хлопчик. Він мамі казав:

– Ну коли ж ти вийдеш заміж! Потрібен все ж таки чоловік у будинку. І щоб ти, мамо, була щаслива!

Мама Каті те саме говорила. Ось такими ж словами!

Однак, саме близькі не давали влаштувати життя, скажу чесно. Це цікаво. Хоча Люба не вірила спершу. А потім вирішила все ж таки поговорити більш детально з сином і з мамою. Як вони бачать щасливе життя із чоловіком у сім’ї?

Мама сказала, що дуже потрібний помічник на городі. Потрібно копати землю. Перебудовувати будинок. Будувати нову лазню. Колоти дрова. Зручно також їздити в садок на машині чоловіка. Добре було б, якби велика машина у нього була. У неї буде можна вантажити розсаду та саджанці. Або гній.

У квартирі потрібний ремонт. Потрібно міняти підлогу, труби, шпалери нові клеїти. Адже потрібні гроші, так? І ремонт. І Антончика возити на секції машиною. А маму – за лікарями. Вона довго перераховувала деталі щасливого життя.

Антон також додав, що це все чудово. І можна поставити цьому працьовитому чоловіков розкладачку в коридорі. Там є місце. В одній кімнаті Антон, в іншій – бабуся, у третій мама і теж Антон. Він там уроки робити звик.

А цей гіпотетичний мамин чоловік може жити у коридорі. А їсти з миски на табуретці там же. Хоча краще нехай іде ночувати до себе додому. Він же не волоцюга, мабуть. Пограє з Антоном, повчить прийомам боротьби, подарує планшет, поїсть і хай йде собі додому.

“Або він може жити в саду!” – це мама додала. У коридорі він сильно заважатиме. У саду зручно. Він може все сторожити там і упорядковувати.

Ось тоді Катя дещо зрозуміла. Близькі бажали їй щастя. Але чоловік за таких умов навряд чи погодився б жити. Хіба що з ментальною інвалідністю, вибачте.

Ось так плани близьких людей можуть сильно відрізнятись від наших. І бачення картини нашого щастя може нас трохи налякати. А тим більше – налякати тих, кого ми запрошуємо до нашого життя. Люди якось відчувають, навіщо їх запрошують. І не дуже прагнуть скористатися запрошенням.

Ситуацію вдалося змінити на краще. На щастя. Але починати довелося з невеликого коригування картини щасливого заміжнього життя у свідомості близьких.