На першому курсі ми з другом винаймали квартиру у старшої жіночки, називали її баба Оля. Навчалися заочно. Жила баба Оля за два будинки від універу, іти було рівно хвилину. Жили у неї недовго, місяць на осінній сесії, потім я перебрався на іншу квартиру.

З бабою Олею стосунки були нормальні. Трохи вона була дивна, я б сказав дивакувата, зі своїми тарганами у голові. Все розповідала нам про свою бурхливу молодість та просила “дівок приводити, не соромитися”.

І ось одного разу йду магазином з товаришем і чую ззаду дикий мат. Обертаюся чисто автоматично – і отримую по голові сумкою. По спині, по плечах, знову по голові – і все під матюки. Я затуляюсь, люди обертаються, товаришу дико незручно. Абияк вилітаю на вулицю з магазину, а баба Оля – а це була вона – біжить за мною, репетує щось і по всякому матюками мене обзиває. Не пам’ятаю, як я від неї втік. Зате пам’ятаю, як за тиждень чи два, під кінець сесії до мене на пару зазирнули двоє співробітників поліції.

У викладача щелепа ледь не впала, вперше студента з пар поліція забирала, мабуть. Я дійшов із ними до найближчого відділення. І ось вона рідна, баба Оля сидить. Виявляється, вона написала на мене заяву, що нібито я вкрав у неї якісь тарілки. Тарілки!!! Почала кидатися на мене, ці хлопці її тримають, а вона кричить, що я забрав її тарілки.

Пояснюю ввічливо, що вийшла помилка, і що її тарілок не брав. Кричить, ні, у неї зникли сині тарілки, вона перерахувала – не вистачає. Я вже почав з правоохоронцями говорити. Кажу: – хлопці, видно, що жінка вже старша, трохи не сповна розуму.  І що думаєте, стали мене боронити? Ага…

Вони мені стали натякати, мовляв, зараз справу на тебе заведуть, навчання постраждає, пляма на все життя, ти хлопець молодий, вирішуйте все якось полюбовно з нею, може, грошима чи як. Я був у шоці. А нічого, що я ці сині тарілки в очі не бачив? З якого я маю їй матеріально допомагати?

Коротше, я відмовився їй віддавати гроші, сказав, заводьте справу, мені все одно, у мене пари. І пішов. Баба ця потім довго не давала мені життя. Приходила до університету, погрожувала. Потім уже охорона перестала її пускати, коли вона проклинати їх почала. Як згадаю, досі кров холоне у венах…