У нас із чоловіком зараз дуже непростий фінансовий період. Я у декреті, працює один чоловік. Грошей хронічно не вистачає, бо то одне, то інше, а згори це все ще пригнічує іпотека.

На новий рік я чоловікові подарувала подарунок, на який починала збирати ще до декрету. Дуже він хотів собі ігрову приставку. Коли отримав, пищав від захоплення.

Наразі фінансової можливості щось відкладати на подарунок у мене просто немає. Декретні мінімальні, все йде на сім’ю. Але попереду маячили його іменини, і я задумалася про те, що непогано було б все одно чоловікові щось подарувати, таки свято.

Думки були різні, але все впиралося в гроші, яких я не маю. Зичити у батьків було соромно, а брати в чоловіка безглуздо. Про підробітки, коли на руках шестимісячне немовля, і думати нема чого. Дарувати якусь копійчану нісенітницю не хотілося. Немає в нас стільки грошей, щоб витрачати їх на будь-яку марну погань. А на щось пристойне грошей не було.

Вже зовсім зажурилася, але звернула увагу на шарф чоловіка. Виглядав він уже так собі, тому я й подумала, що буде чудовим подарунком зв’язати чоловікові новий шарф.

В’яжу я не бозна-як, але вже на нормальний шарф моїх талантів мало вистачити. Вирішила, купила нитки, сіла в’язати.

Займалася цим, коли чоловік був на роботі, щоб він не бачив, що я роблю, хотілося зробити сюрприз. Намагалася урвати моменти, коли дитина спить. Самій спати хотілося страшно, але я сідала в’язати.

Я своєю роботою була задоволена. Шарф вийшов щільним, гарним, самій сподобався. Я думала, що чоловік оцінить, якщо вже не сам шарф, то хоча б мої старання.

Коли настало 20 січня, я подарувала чоловікові красиво запакований шарф. Він усміхався, радісний був такий, але коли розгорнув, у нього обличчя одразу витяглося. Витяг шарф, подивився, буркнув спасибі і, кинувши шарф на крісло, вийшов із кімнати. Я від такої реакції остовпіла, не знаючи як мені тепер поводитися.

Пішла питати, що сталося, що його так перекосило. Чоловік спочатку на контакт не йшов, а потім спустошився так, що я навіть злякалася.

– Ти ще б рулон туалетного паперу подарувала! Краще взагалі нічого, ніж такі подарунки!

Мені було так прикро, що я не змогла стримати сльози. Розумію, що йому хотілося чогось цікавішого, але звідки мені на це гроші взяти?

Ми минулого місяця грошей у батьків позичали до зарплати. Де я мала взяти гроші на подарунок? І взагалі, як можна було порівняти шарф, який я в’язала своїми руками, із туалетним папером?

– Так, ти маєш рацію, туалетний папір був би кориснішим, – уїдливо заявив чоловік, коли я почала обурюватися.

У мене немає слів. Це такий плювок у душу. Я ж намагалася, навіть не спала, щоб нормально зв’язати шарф і встигнути до свята, а він так про це говорить, ніби я з смітника щось притягла.

У результаті чоловік поїхав із друзями відзначати, а я залишилася у квартирі з дитиною. На душі було гидко.

Шарф як валявся на кріслі, так і залишився там, доки я його не прибрала. Чоловік до подарунка навіть не доторкнувся. Він вважає, що він правий.

Я вважаю, що він повівся дуже некрасиво. Досі я відчуваю образу, і на стосунках це дуже позначається. У нас після того злощасного шарфа ніби кішка між нами пробігла, я скривджена, чоловік скривджений, обидвоє вважаємо, що праві.