Щодня, коли тільки приходить час повертатися додому з роботи, я починаю шукати причину, щоб цього не робити якомога довше. Не можу бачити обличчя свого чоловіка, слухати його голос і все, що з ним пов’язане – дратує мене до чортиків.

Звісно, так не було завжди, в нас було шалене кохання. Та як тільки народилися діти, ми відсторонилися один від одного й зараз скоріше живемо, як співмешканці. З кожним днем я починаю бачити все більше і більше його недоліків, кожен його рух мене дратує. Та й він не кращий… постійно чіпляється до мене, йому завжди все не гаразд.Постійно думаю, що якби не дитина, я б уже давно з ним розлучилася.

А найгірше те, що всі знайомі, близькі та родичі думають, що в нас ідеальний шлюб, ставлять нас всім на приклад. Та якби вони тільки знали, як ми ненавидимо один одного.Часом у нас буває все чудово, деколи навіть здається, що так буде завжди. Та не встигаєш моргнути, як починається буря і черговий скандал.

Але найбільше шкода батьків, які так люблять свого зятя й думають, що він свята людина. Якщо ми розлучимося, це стане для них справжнім ударом, та ще й мене зроблять ворогом номер 1.