Мені вже за 50. У 23 я вийшла заміж, народити сина вийшло тільки в 35. І добре ж жили з чоловіком, але 2 роки тому він мені повідомив, що закоханий і вимагає розлучення. Гаразд, я засмутилася, поплакала і погодилася. Куди ж діватися…

Та єдиною проблемою під час розлучення стала єдина спільна власність – двокімнатна квартирка у хрущовці. Не така вона вже була б і дорога, якби ми її продали. Та й я отримала б тільки половину, а за ті гроші хіба тільки кімнатку в комуналці купити. Я подивилася варіанти і жахнулася, бо нормальних людей там просто не побачила: пиятики, мігранти, багатодітні сім’ї, що туляться в кімнаті 15 метрів з 3-4 дітьми. На загальній території — у коридорі, душі та на кухні — бруд, сморід, таргани. Я поки що просто не готова на старості років туди потрапити.

Колишній чоловік по-джентльменськи вирішив не поступатися і просто привів у нашу квартиру свою 45-річну нову любов. А вона притягла з собою двох огидних псів.. Коханка не працює, а лише займається продажем цуценят від своїх собак.

І ось 2 роки ми живемо разом: я в одній кімнаті, а вони із собаками в іншій. Я вирішила терпіти до останнього — краще житиму так, ніж із алкоголіками в комуналці. Ми з Раїсою (коханка) спочатку сильно лаялися з будь-якого приводу, а тепер настав час повного ігнорування — не вітаємося, намагаємося менше перетинатися на кухні.

Я на пенсії, і пропрацювавши все життя медсестрою тепер підробляю — ходжу по прилеглих районах і ставлю хворим на уколи та крапельниці. Що можу відкладаю, та сподіваюся, зможу років через 5 накопичити грошей, щоб докласти до тієї суми, що отримаю з продажу квартири й придбаю собі хоча б однокімнатну маленьку.