Сумна історія, яка більше схожа на виправдання чи перекладання відповідальності. Я, звичайно, сама винна, але не все так просто…

Випадково познайомилася з чоловіком, коли на вулиці чекала на таксі. Він поступився мені своїм, але натомість попросив номер телефону. Я звернула увагу на його руку, обручки не було, тому вирішила погодитися й у нас зав’язалося спілкування. Чоловік зробив перший крок, а я була лише рада цьому, бо закохалася з першого погляду. Закохалася по вуха… немов звичайна школярка, хоч мені вже бахнуло за тридцять років.

Він поводився як справжній джентльмен, був галантний, привабливий, гарний. Одразу видно, що солідний і розумний, справляє гарне враження.

Ішов час, ми були разом вже близько року. Мені давно не 20, і я хотіла якоїсь конкретики. Хотіла жити разом, та він щоразу відкладав це питання, ніби боявся чогось. Так тиждень змінював тиждень, час минав, а нічого не змінювалося. Якщо чоловікові треба було відпочити та трохи випити, то він приїжджав до мене. Іноді приїжджав навіть без попередження. Почалися сварки вже в нас. Я ж не зобов’язана сидіти вдома і чекати, доки він зволить до мене приїхати! Після скандалу ми не бачилися кілька днів.

Я вирішила трохи перевести подих й відпочити з подругою, як у старі добрі часи. Пішли у ресторан, й коли вже сідали за столик, я побачила знайоме обличчя за кілька метрів від мене. Це був він, але потім погляд мій пішов далі і я побачила жінку. Й не просто жінку, а його дружину…Як я зрозуміла? Одинакові обручки на руках. Так, цього дня на ньому була обручка. А за хвилину до них з дитячої кімнати підбігло двоє діток…

Сказати, що я була в шоці – це не сказати нічого. Одразу обірвала всі зв’язки з ним, заблокувала всюди, де тільки можна було. Він ще довго шукав зустрічі, вибачався, чекав під дверима будинку, обіцяв, що розлучиться. Але мені це не потрібно. Я не з тих, хто зруйнує чужу сім’ю заради власного щастя.