Цілком несподівано для нас із чоловіком зателефонувала господиня квартири. Нас попередили, що нам терміново доведеться шукати нове житло. Виявилося, що хтось там спішно виходить заміж, а вона пообіцяла їм цю квартиру.

Ситуація вкрай неприємна. До того ж, все ще посилювалося тим, що у нас маленька дитина. А діти це часта причина для відмови під час пошуку орендованого житла. Того ж вечора ми з чоловіком на пару вже студіювали всі відомі сайти з оголошеннями.

Адже хочеться, якщо ти платиш гроші, отримати максимум бонусів і зручностей. Ми з чоловіком переглядали черговий варіант, коли він здивовано скрикнув:

– Дивися, це ж будинок твоєї мами!

В оголошенні дійсно була вказана адреса, за якою проживає моя мама. Вказано був лише будинок, без квартири. Ми відразу набрали номер. Голос на тому кінці сказав, що якщо нам цікаво, всі подробиці будуть при зустрічі.

Наступного дня ми вже стояли перед маминим під’їздом, чекаючи зустрічі з господинею квартири. Виявилося, що мамина сусідка сходовим майданчиком продала свою квартиру і переїхала в інше місто. А нові власники поки що в ній жити не збиралися, от і вирішили її здавати.

Квартира нас більш ніж влаштовувала. До нас жодних суворих вимог з боку орендодавця не було виставлено. Я була така рада! Ми з мамою житимемо буквально через двері. Це так зручно, думала я.

Того ж вечора ми потішили маму своєю чудовою новиною. Мама була рада не менше за мене. Раділа, що зможе більше спілкуватися із онукою. Адже до нас тепер не треба півгодини їхати автобусом, як раніше.

Перші три дні я щиро раділа. Доньці два роки, а наші з нею дні підпорядковані суворому розпорядку. А тут хоч якесь спілкування. До того ж, за якоюсь своєю наївністю я вважала, що мама мені з дитиною допомагатиме. Адже вона два роки при кожній зустрічі казала мені, що хотіла б проводити з онукою набагато більше часу, ніж виходить зараз.

Мама справді почала приходити до нас у гості частіше. Щодня та без попередження. А який сенс попереджати про свій візит телефонним дзвінком, якщо куди швидше дійти до вхідних дверей?

Але найжахливіше, що мама ніби зовсім забула про правила пристойності. Працює вона до восьмої години вечора. А в гості почала до нас приходити в проміжку між десятою і дванадцятою.

Перший тиждень, перебуваючи в ейфорії від успішної угоди (як мені тоді здавалося), я годувала маму вечерями. На другий тиждень мій ентузіазм вже значно знітився.

Думаю, батьки маленьких дітей мене зможуть зрозуміти. Ти весь день на ногах і зайнятий лише тим, що розважаєш і намагаєшся чимось зайняти своє непосидюче чадо. І весь день із захопленням чекаєш, коли ж твій дорогоцінний малюк засне, а ти хоч трохи зможеш приділити часу собі.

Тепер у мене такої можливості не було. Я не мала більше часу для себе. Був час, за який я мала розважати свою маму. При цьому страшенно нервуючи від думки, що ми розбудимо дочку, яка о дев’ятій годині була вкладена спати.

За кілька тижнів я перестала пропонувати мамі у нас повечеряти, а просто наливала чай. Мама продовжувала все також весело базікати і журитися з приводу того, що ми переїхали, а внучку частіше вона бачити не стала.

Ще за пару тижнів я стала через поріг просто віддавати те, за чим мама приходила. Зайти взагалі вже не запрошувала. А мама завжди вигадувала якусь причину свого візиту. То вона забувала окуляри, то тапочки, то хотіла дізнатися рецепт пирога, то спитати де ми купили той смачний чай.

Весь цей час чоловік йшов спати о десятій вечора, адже йому вранці на роботу. Лише іноді, коли я завчасно вимикала у всіх кімнатах світло, я просто ігнорувала матусин стукіт у двері.

Мама чудово знала, що чоловік втомлюється на роботі, що у внучки режим сну, що я теж хочу ввечері відпочити. Але ні наші втомлені обличчя, ні мої слова, що вже дуже пізно для гостей та чаювання її не зупиняли. Іноді вона довбала в наші двері доти, поки не прокидалася дочка.

Коли я вже дійшла до точки кипіння, то прямо поговорила з мамою про пізні візити. Мама покивала, а наступного дня знову прийшла, коли на годиннику було пів-одинадцята вечора.

За два місяці ми з’їхали. І вибрали варіант подалі від мами. Тепер я вже півроку слухаю, яка жахлива дочка, як я рідну матір на поріг не пускала. Причому мама розповіла цю історію всім знайомим та родичам. І себе вона в цій історії ні в чому не звинувачує.