Все сталося дуже раптово та без попереджень, певних на те причин. Він просто зібрав речі й пішов. Здавалося б, сумна подія, треба та плакати. Ага зараз! Та ніколи в житті! Він був тираном, деспотом, скандалив, тому з його відходом ми обидві зітхнули з полегшенням!

Для мене життя з батьком – було ніби у в’язниці суворого режиму під постійним наглядом. Мені 19, і ви все знаєте, що це за вік. Школа закінчена, перший курс інституту також. Хочеться шукати себе, працювати, спілкуватися з однолітками, гуляти, розслаблятися, адже канікули. Але батько завжди був суворий у цьому плані: якщо я не віддзвонювала раз на три години і затримувалася десь увечері, то потім вдома були “концерти”, а після цього ще й по два тижні нікуди не могла з дому вийти.

Із мамою інша пісня. Чомусь так повелося, що з початку їхніх стосунків він контролював усі фінанси нашої родини. Вони обидва працювали, але гроші були в нього, і на кожну витрату мамі доводилося просити, виправдовуватися, і це було дуже принизливо.

Він пішов до іншої сім’ї зараз, не вдаватимуся до подробиць, як усе сталося. Наша сім’я з боку була показовою – ми разом їздили відпочивати, ходили до кіно та торгового центру. Тому, коли він пішов, усі сусіди журилися й плакали, шкодували нас із мамою: як же так, ми ж не виживемо без мужика! Тільки вони не знають всієї правди. Для нас ніби нова глава в житті розпочалася.

По-перше, я вже знайшла роботу – батько не дозволяв працювати, мовляв, молода ще надто. Вже працюю. По-друге, мама через стільки років усвідомила, що означає бути незалежною. Сама розподіляє свої фінанси, не оглядається, не просить, не принижується, аби витратити на себе зайву копійку. Вона почала стежити за тим, як виглядає, витрачати гроші на косметику, одяг, хоча раніше не думала про це взагалі. Вона стала більш розкутою, спілкується з людьми, з подругами ходить гуляти. Молодшає на очах.

Батько дзвонить нам, зі мною навіть якось зустрічався в місті, але я не хочу, щоб він повертався. І може не гарно так казати, але ми з мамою такі щасливі без нього!