Я виросла в сім’ї, де всі один одного любили та поважали. У нас теж було прийнято жартувати один над одним, але це робилося так, щоб не образити близьку людину. Тому я щиро не розуміла, як можна жартувати з якихось зовнішніх особливостей людини і взагалі звертати увагу на те, на що виховані люди воліють заплющити очі.

Компанію я собі підібрала таку ж, що у школі, що потім в університеті. Ну, не прийнято у нас тиснути на хворе людині, навіть у жартівливій формі. Це не означає, що ми ходимо з кам’яними обличчями і ніколи не сміємось. Просто не ліземо туди, де людині можна зробити боляче.

Коли я познайомилася зі своїм чоловіком, то у нас не виникало жодних проблем у спілкуванні. Він не переходив межі, не ображав навіть жартома, був завжди тактовний. Не змінився він і зараз, хоча ми разом уже п’ять років, два роки з яких одружені.

А ось знайомство з його батьками шокувало мене. Такого контрасту між чоловіком та його сім’єю я не очікувала, бо зазвичай діти – відображення батьків. Вже не знаю, у кого вийшов мій чоловік, але, дякувати Богу, характером він явно не в тата з мамою.

– Я думав син **** привів, а це, виявляється наречена, – з порога “приголубив” мене свекр. І заржав.

У мене стався культурний шок, бо це явно не те привітання, яке очікуєш при знайомстві з батьками майбутнього чоловіка.

Свекруха зі сміхом обігріла чоловіка рушником, сказавши, що він жартує, а я не звертала уваги.

– Звичайно, жартую! Туди таких страшненьких не беруть, – знову висловився тато чоловіка, і знову заржав. Свекруха знову зі сміхом шльопнула його рушником. Чоловік сказав батькові, щоб той зав’язував зі своїми жартами і поводився пристойно.

Я не розвернулась і не пішла одразу ж, бо була в глибокому шоці та рухалася на автоматі. Так увесь вечір і просиділа, як заморожена, механічно відповідаючи на запитання, і отетеріла від того, що відбувається. Про весь вечір, це я загнула, пробули ми у батьків чоловіка щонайбільше дві години, а потім втекли.

– Тепер ти розумієш, чому я відволікав момент вашого знайомства? – похнюпивши голову запитав мене тоді ще наречений.

Мене вистачило на мовчазний кивок. Мені було розказано, що взагалі батько з матір’ю у нього непогані, завжди допоможуть, виявлять турботу, але ці жарти батька, які матері так подобаються, це величезний тазик дьогтю. Він взагалі вважав би за краще нас довше не знайомити, але так як ми подали заяву, довелося.

– Я зрозумію, якщо раптом ти вирішиш, що тобі така рідня – це занадто.

– То житиму я буду з тобою, а не з ними.

– Але ж ти розумієш, що іноді з ними таки доведеться спілкуватися, адже це мої батьки?

Я пообіцяла, що якщо спілкування буде не кожен місяць, то я намагатимусь це пережити. Мій мозок тоді так був затуманений любов’ю, що я навіть сподівалася звикнути до жартів свекра, але я переоцінила себе.

Найбільше я переживала за весілля, що своїми жартами свекр зіпсує день не тільки мені, а й усім оточуючим, але все пройшло на диво мирно. Щось сумнівне прослизало, звичайно, але це були дрібниці порівняно з його звичайною поведінкою.

Далі мені цілих три місяці вдавалося не спілкуватися із сім’єю чоловіка. Навіть майже не доводилося брехати – то я хворіла, то була у відрядженні, то працювала. Чоловік їздив один, передавав привіти, і все було мирно. А потім я завагітніла.

Вагітність з перших місяців давалася важко, завжди під наглядом лікарів, постійно на якихось ліках. Вага зростала, як на дріжджах, хоча я і не схильна до повноти, але гормони дали свій ефект. За вагітність я набрала 30 зайвих кілограм.

Свекри побачили мене вже на сьомому місяці. Ми прийшли до них у гості, бо свекруха мала день народження.

– Твою наліво! Ну, тебе й рознесло! Щоки вже на плечі можна покласти! Та й бампер ти собі від’їла неслабо! – одразу ж відреагував тато чоловіка. – Та я жартую, чого ти!

А мені й так було важко через свій зовнішній вигляд, та й чисто фізично набрати тридцять кіло теж важко. Ледве стрималася, щоб не розридатися. Чоловік на батька гаркнув, начебто зам’яли ситуацію.

Сіли за стіл. А свекр все не заспокоювався.

– Заберіть від неї салат подалі, бо я його навіть не спробую, наш хом’як все зараз під’їсть! А тарталетки де? Їх не принесли чи вже невістка злапала? – продовжував розважатися свекр під схвальний сміх дружини та друзів. Чоловік намагався його брати в облогу, але вистачало хвилин на п’ять.

Через п’ятнадцять хвилин я вже вийшла з-за столу, сказала, що погано почуваюся і ми поїхали. Свекруха на сина ще й образилася, що міг би мене додому відправити, а сам на дні народження матері й бути присутнім. Чоловік сказав, що поки батько не навчиться фільтрувати свій словесний потік, ноги нашої в їхньому будинку тепер не буде. Посварилися вони сильно.

Але ж мені було не до того. Я рахувала дні до пологів, ходити було важко, лежати теж. З батьками чоловіка я не спілкувалась, на дзвінки не відповідала, мені й так було досить погано. Чоловік мене не вантажив своїми проблемами з батьками.

Нарешті я народила на світ свого синочка. На щастя, з малюком все було добре

На виписці були і мої батьки, і свекри, і чоловік, звичайно. Я не стала забороняти приходити свекрам, все-таки перший онук народився, подія. Тільки пошкодувала про це миттєво.

Щойно свекр взяв дитину на руки і роздивився, то одразу ж видав черговий жарт. Сказав, що чоловікові моєму треба перевіритися на наявність рогів, адже я явно зрадила йому, малюк не схожий на нього.

В осад випали мої батьки, які раніше не були знайомі так близько з почуттям гумору свекра, я і навіть медперсонал. Ми з чоловіком мовчки забрали дитину та поїхали. У машині я розплакалася, бо сил уже ніяких не було. Сказала, що це була остання крапля, і знати батьків я більше не бажаю. Таке ставлення терпіти також не хочу.

Чоловік зі мною погодився, сказавши, що батько перегнув ціпок і теж тепер не має бажання з ним спілкуватися.

Вже четвертий місяць я взагалі не спілкуюся зі свекрами, чоловік спілкується з мамою і телефоном. До онука я їх не пускаю, до себе також. Чоловік пояснив, чому ми таке рішення ухвалили. А його батьки, замість того, щоб перепросити, заявили, що я істеричка, яка жартів не розуміє. Так, проблема саме в цьому.