Моя приятелька давня вже до 50-ти дожила! Вже давно ми з нею не сусідки, але підтримуємо дружбу, ходимо разом у лазню, ділимося новинами, допомагаємо один одному в роботі. Святкувати вона вирішила вдома, благо, місця всім вистачає. Накрила гарний стіл, покликала купу гостей, була навіть ведуча, діти організували. І танці були просто у дворі, під квітучими яблунями, і феєрверк очікувався до кінця свята.

Людей 40 очікувалося, щоправда, прийти змогли не всі.

Їжа була смачною, люди приємними, розмови не вщухали, ведуча швидко перезнайомила всіх і підбивала на нові конкурси, так що набиратися міцним і важчити часу не було. Але ми все одно віддали данину кулінарній майстерності господині і двох її дочок: тут тобі і телячі медальйони на гаряче, і якісь неймовірні закуски, і сирні, і рибні.

І фрукти були, і солодощі навіть торт не один. Веселилися ми від душі, співали, згадували різні історії про ювілярку, поки одна з жінок не збиралася раптово додому.

– Час, час, вдома діти чекають … Світло увімкніть на хвилиночку.

Ми всі в шоці спостерігали за дамою. Думали, вона хоче на прощання сказати тост, а вона дістала з сумки пару контейнерів і пішла вздовж столу набирати в них їжу. Склала туди цілу тарілку нарізки, якраз свіжу принесли, поклала запечену рибину, половину качки. В інший поклала торт.

Це було так несподівано. Дико. Абсурдно так, що ми просто завмерли, ну не може людина так поводитися? Напевно, з іменинницею домовленість була?

– Любов Павлівно, а що це ви їжу пакуєте? У нас ще години на три урочистості, люди зголодніють незабаром. І багато хто залишиться, хто приїхав, треба і завтра щось їсти, куди ви все понесли?

– То я ж не собі, я діточкам беру!

Дівчина із сумнівом подивилася, що дама діточкам бере: гострі закуски? Сало нарізане? Бутерброди з ікрою?

Але Любов Павлівна, хоч і припинила прилюдне пограбування, контейнери розвантажувати не стала, пішла з ними, не здригнувшись. Нагресбти вона встигла стільки, що можна і не готувати кілька днів, там і салати, і пиріжки.

Вона вийшла, а гості отетеріли, не побоюсь цього слова, дивилися на іменинницю. Та зізналася:

– Ну сама в шоці я! Вона у нас п’ятий місяць працює, але не було поки що ювілеїв та свят на роботі! Працює непогано, потоваришували. Я навіть на кухні її онукам відклала цілий контейнер, там і цілий торт, і цукерок гора.

Тут ми вже не витримали, реготали разом з тамадою. Але як треба було діяти, якщо вона настільки впевнено витягла свої контейнери?