Моя мати ніколи не схвалювала жодного мого обранця. Це було ще такого, щоб я почула від неї, що мій новий хлопець їй до вподоби. Завжди щось було не так: то рот у нього, як шухляда, то обличчя якесь лисяче (хитре), то погляд не добрий, то занизький він, то батьки в нього погані то ще щось. Теперішні стосунки не виняток.

Я завжди намагалася як можна відтягувати момент знайомства хлопця з мамою, бо не хотіла вислуховувати її невдоволення та аргументи, чому саме він мені не пара. Тому з теперішнім хлопцем, я зустрічаюся вже майже два роки, й він досі не знає мою матір особисто. Я дійсно його кохаю, і справа йде до весілля, тому я вже прекрасно розумію, що від цього далеко не втечу.

Коли він зробив мені пропозицію, мама дуже наполегливо вимагала познайомити її з майбутнім зятем. І ось цей день настав. Сказати, що я хвилювалася – це не сказати нічого. Мене всю так трусило від страху, що аж ходити нормально не могла. Коли він приїхав, зайшов у двері будинку, перше, на що я дивилася, це мамине обличчя. Я одразу помітила її криву посмішку і зрозуміла, що в неї вже є причина, чому ми не пара.

Та вона протрималася цілий вечір нормально, а як тільки він зачинив за собою двері, почалося…

– Доню, він тобі не пара. Не підходите ви один одному, – сказала мати.

– Чому ні? Я ж його кохаю, він мене теж, – відповіла я.

– Ти що не бачиш? Ти як королева, а він біля тебе немов безхатченко, якийсь бідняк! Яке життя тебе з ним чекає?, – крикнула вона.

Тоді я вже не стерпіла. Достатньо того, що я всі ці роки слухала, який у мене поганий смак, а тепер вона ще й за гроші заговорила! Цього разу я не витримала й ми дуже посварилися. Все ж я вибрала його, і ми одружилися, та мати на весілля навіть не прийшла. Було неприємно, але що можу сказати. Я щаслива з ним, ось вже чекаємо дитину… а з мамою так і не спілкуємося.