Олена Іванівна йшла додому в піднесеному настрої. У її сумочці заспокійливо погойдувалися свинячі ніжки на холодець, два кіло картоплі, баночка солоних огірків, паличка ковбаски та пара пляшечок шампанського.

Думки Олени Іванівни були максимально миролюбні, адже завтра відзначатиметься її день народження, прийдуть старі подруги, буде гамірно та весело.

По дорозі Олена Іванівна будувала плани на вечір, розмірковувала, в якій каструлі краще ставити варитися холодець, чи робити пюре чи обійтися картоплею в мундирі, чи потрібен десерт, чи до нього, як завжди, черга не дійде.

Її мирні роздуми були безцеремонно перервані якоюсь людиною, яка якось незручно спробувала згрести Олену Іванівну за комір.

Якийсь час вона, поглинута своїми думами, продовжувала йти вперед, а людина, пленталася за нею слідом, чіпляючись за її каптур. Нарешті Олена Іванівна зауважила, що щось іде не так, і різко зупинилась.

У спину їй одразу тицьнула чиясь тушка не особливо вражаючих розмірів. Так вони й стояли, Олена Іванівна в здивуванні, а суб’єкт за її спиною – у спробах зібратися з думками.

– Це пограбування! Витягай гаманець та телефон! – видав нарешті суб’єкт. Щоправда, сказано це було не так упевнено, як він собі планував.

Кращим рішенням для суб’єкта було б акуратно відчепитися від Олени Іванівни і бігти додому, поки вона не повернулася, але він продовжував упиратися у своїх намірах.

Олена Іванівна постояла, подумала і вирішила, що ця пропозиція її не влаштовує, після чого послала грабіжника коротким маршрутом і пішла своїм курсом.

Грабіжник намагався гальмувати ногами, продовжуючи чіплятися за капюшон Олени Іванівни, але ноги зрадницьки ковзали вперед.

І тут грабіжник припустився фатальної помилки. Він вирішив тюкнути Олену Іванівну по голові, розсудивши, що несвідоме тіло грабувати значно легше.

Але сила удару залишала бажати кращого, тому грабіжнику вдалося лише пом’яти зачіску Олени Іванівни, що дуже їй не сподобалося. Не для цього вона собі цей пучок півгодини начісувала, щоб якісь незрозумілі суб’єкти його плющили.

Зупинившись, Олена Іванівна різко нахилилася вперед і хвацько піддала задом, перекидаючи грабіжника через себе. Такої спритності від такої пишної жінки грабіжник не очікував, тому ластівкою перелетів свою жертву, невдало приземлившись усією площиною тушки до її ніг.

Коли грабіжник відплювався від землі, що набилася в рот, і перекинувся обличчям догори, там він натрапив на уважний і трохи гидливий погляд Олени Іванівни.

Грабіжник став потихеньку відповзати на п’ятій точці подалі від цієї небезпечної жінки, але та зупинила його одним командирським окриком, змусивши завмерти на місці.

Олена Іванівна скомандувала встати, що грабіжник з деякими побоюваннями і виконав, і тоді ж він припустився другої фатальної помилки. Він спробував втекти від Олени Іванівни. Він розвернувся і з усих сил кинувся кудись уперед, необачно залишивши свою жертву в тилу.

Олена Іванівна хмикнула, дістала з сумочки свинячу ніжку і запустила в злочинний елемент, який тікав. Свого часу вона була чемпіоном університету з метання молота, тому з легкістю попала в свою ціль.

Того ніби скосило. Грабіжник звалився на землю і прикинувся полеглим у нерівній боротьбі зі свинячою ногою. Але Олену Іванівну не проведеш. Вона підійшла, підібрала свій метальний снаряд, уважно його оглянула на предмет шкоди, прибрала назад у сумочку, а потім промовила:

– Вставай, бо гірше буде, – майже ласкаво попередила вона. Грабіжник їй чомусь одразу повірив, тому дуже оперативно піднявся і став по стійці смирно.

Олена Іванівна прискіпливо оглянула похитуючий результат, схвально кивнула і простягла грабіжникові свою сумочку. Той завбачливо сховав руки за спину, йому вже не хотілося злодіяти.

– Бери-бери, допоможеш мені сумочку донести, – дуже ласкавим тоном промовила Олена Іванівна.

Невдасі-злочинцю залишалося тільки важко зітхнути і взяти сумочку в дами. Якщо в його голові і була думка втекти з отриманою сумочкою, то після того, як Олена Іванівна відпустила її в руки грабіжника, у нього залишилася тільки одна думка, а точніше бажання – щоб пупок не розв’язався.

Олена Іванівна йшла прогулянковим кроком, контролюючи, як ідуть справи у її не зовсім добровільного помічника. А справи у того йшли погано, він червонів, потів і проклинав той день, коли в його голові з’явилися думки про легку наживу.

Коли Олена Іванівна раптово зупинилася, грабіжник сів просто на місці, наплювавши на те, що там була гола земля.

– Вставай давай, насидишся ще, – посміхнулася Олена Іванівна, підводячи лівою рукою невдалого грабіжника, який так і не випустив з рук її сумочку. Впихнувши у відчинені двері свого грабіжника, Олена Іванівна увійшла слідом.

Вони опинилися в поліцейській дільниці, і грабіжник навіть розплакався від радості. Нарешті хтось його захистить від свавілля цієї жінки!

Черговий, що відірвався від якоїсь своєї писанини, спочатку звернув свій погляд на грабіжника, що кидав скупі чоловічі сльози, а потім помітив Олену Іванівну. Черговий швидко схопився, поправив кашкет і чітко віддав честь.

– Доброго дня, Сергійку. Ось привела тобі грабіжника. Напав на мене, уяви, гаманець вимагав, телефон намагався застосувати силу.

На цих словах черговий з якоюсь навіть жалістю подивився на тремтячого грабіжника.

– Ти його оформи, як годиться, а я додому піду, мені ще готувати сьогодні. Сумку віддав швидко! – отримавши квапливий кивок від чергового, Олена Іванівна вихопила сумочку з рук грабіжника і, легко помахуючи їй, вирушила на вихід.

Черговий швидко оформив жертву Олени Іванівни, пояснивши здивованому мужику, що його попало нарватися на не просту жінку, а на цілого майора .

– Радуйся, що вона була в гарному настрої, бо все було б набагато гірше, – порадив грабіжникові поліцейський, і той став слухняно радіти. Навіщо нехтувати доброю порадою? – А ще тобі пощастило, що ти її зустрів сьогодні і одну. Зустрів би ти її завтра і з подружками, то…

Що було б, якби він потрапив до Олени Іванівни з подружками, грабіжник домислював сам і ще більше радів. Все-таки все, що не робиться, все на краще. У його випадку точно.